Україна зайняла особливе місце у житті Лермонтова після поїздок на Кубань

0
152

Відомий російський поет Михайло Лермонтов, 180 років із дня загибелі якого вшановуватимуть цьогоріч, ніколи не був ув Україні. Але Україна водночас зайняла особливе місце в його житті. Про це пише radiosvoboda.org.

Під час своїх подорожей Кавказом Лермонтов декілька разів побував на Кубані, яка в ті часи була населена українцями, а саме чорноморськими козаками, нащадками запорожців.

Борис Щербаков. «Портрет М. Ю. Лермонтова». 1964 рік
Борис Щербаков. «Портрет М. Ю. Лермонтова». 1964 рік

Короткочасне перебування в чорноморській станиці на Тамані, проживання в хаті місцевого козака Мисника, знайшло відображення в оповіданні Лермонтова «Тамань», яке стало частиною роману «Герой нашого часу». У цьому оповіданні Лермонтов, як міг, спробував відобразити як побут, так і мову місцевих українців.

Кубань. Хата козака Мисника у станиці Тамань Краснодарського краю, в якій у вересні 1837 року проживав поет, прозаїк, драматург Михайло Лермонтов (1814–1841)
Кубань. Хата козака Мисника у станиці Тамань Краснодарського краю, у якій у вересні 1837 року проживав поет, прозаїк, драматург Михайло Лермонтов (1814–1841)
Кубань. Пам’ятник Запорозькому Козаку в станиці Тамані – першому поселенні українських козаків на Кубані наприкінці ХVIII століття, які заснували Чорноморське козацьке військо. Фото початку XX століття
Кубань. Пам’ятник Запорозькому Козаку у станиці Тамані – першому поселенні українських козаків на Кубані наприкінці ХVIII століття, які заснували Чорноморське козацьке військо. Фото початку XX століття
Марія Щербатова у зрілому віці
Марія Щербатова у зрілому віці

Але є у Лермонтова поезія, яка вщерть наповнена любов’ю та повагою до України та її народу. У ній Лермонтов називає Україну «печальной отчизной» своєї героїні, яким обом (і героїні, й Україні), доводиться в «гордом покое» переносити «насмешку и зло».

Поезія ця присвячена княгині Марії Щербатовій, яка походила з України та мала з дому прізвище Штерич.

А імпульсом до написання цього вірша стала для Лермонтова поезія відомого українця Євгена Гребінки під назвою «Признання», яка була написана 1839 року й опублікована в журналі «Отечественные записки».

Євген Гребінка (1812–1848) – український письменник, байкар, педагог, видавець
Євген Гребінка (1812–1848) – український письменник, байкар, педагог, видавець

Ця поезія Гребінки написана російською мовою, і тому була зрозуміла й для Михайла Лермонтова, а Україна в ній зображується в алегоричному вигляді жінки.

Декілька уривків із поезії Євгена Гребінки «Признання»:

Порою я мрачен, печален, угрюмый,
С мечтой одинокой сижу
И, скован какою-то грустною думой,
На юг ненаглядный гляжу.

Друзей и родимых, и предков могилы
Покинул на родине я;
Там, полная прелести, девственной силы,
Осталась коханка моя…

И эта чудесная дева – не тайна,
Я высказать душу готов:
Красавица эта – родная Украйна!
Ей всё – моя песнь и любовь!

Как девы прелестной лазурные очи,
Украйны глядят небеса;
Как поясом синим, на юг от полночи
Днепром перевита краса…

Как тяжкие вздохи печали глубокой,
Как матери вопли над гробом детей,
Мне в душу запали далеко, далеко
Украины песни моей.

Поезія Лермонтова, що була написана під впливом цієї поезії Євгена Гребінки, неодноразово перекладалася українською, зокрема великим нашим поетом Миколою Зеровим.

Микола Зеров (1890–1937) – український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії
Микола Зеров (1890–1937) – український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії

А я хочу запропонувати вашій увазі спробу мого власного перекладу:

Марії Щербатовій

На розкоші стіни,
Де скука з нудьгою гуляла,
Степи України
Навіки вона проміняла,

Та рідного краю
Палку і гарячу приміту
Я в ній помічаю
І серед холодного світу.

Як ніччю зірниці
У рідних краях благодатних,
Живуть таємниці
В словах її вуст ароматних,

Прозорі та сині
Як небо її оченята;
Як вітер пустині,
І тішать і палять завзято.

І кольору ніжної сливи
Рум’янець на щічках пухнастих,
Південного сонця відливи
Літають по косах квітчастих.

І вірить так сумно і строго,
І в серці несе своїм щиру
Любов в Україну та в Бога,
Наївну та пристрасну віру;

Як плем’я, в якому зростала,
В чужинців опори не просить
І з честю, що в спадок дістала,
Насмішку і зло переносить;

З чужого зухвалого взору
Душа не займеться пожаром,
Якщо покохає – не скоро,
Зате не розлюбить вже даром.

Володимир Кутявін. «М. Ю. Лермонтов». Картон, олія. 1988 рік
Володимир Кутявін. «М. Ю. Лермонтов». Картон, олія. 1988 рік

Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Чільна світлина — Кубань. Пам’ятник Запорозькому Козаку в станиці Тамані – першому поселенні українських козаків на Кубані наприкінці ХVIII століття, які заснували Чорноморське козацьке військо Фото:Shutterstock

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я