***
У військовім шпиталі, в якому поляки мене лікували,
Де пливли в небуття різноколірні тіні і звуки,
Я намарив Наталю, перстені її і коралі
З бірюзи й бурштину й прохолодні Наталчині руки.
І душа бірюзова в бурштиновім небі літала
Й тіло тануло ніби під сонцем було воно з воску,
І на лоба мені прохолодні долоні поклала
В білих шатах сестричка й немов проспівала по польськи:
«Що, хіба вже забув, як на нитку прозорі коралі
Ти нанизував і як котились – сльоза за сльозою?»
«А куди закотилися? –
я запитав у Наталі.
«За терпкі небеса, – відказала сестра. За бурштин з бірюзою»
17.12. 2013, Варшава
Переклад із білоруської Тараса Федюка
Прокоментуєте?
