Нам не так страшні московські воші,
як страшні українські гниди
(Симон Петлюра)
***
Кишить війна. Й запроданці кишать:
Вкраїна завошивилась москвою.
Ця вутла змалоросена душа
Ще скільки лих моїй землі укоїть?
Ця одщепенців виплекана рать,
Нащадків кадебешних сіра свора,
Ще скільки буде кату козирять
Та присягать йому на триколорі?
Зросло байстрюччя покриток-катрусь –
Й не до снаги бендерівські їм «морди»:
Жбурляє знов на глум жіноцтво ордам –
І кровоточить в муках мати-Русь.
І знову чорні дибляться дими,
І ставить рід мій на приціл «калібрів»
Свояк, зчужілий до найтонших фібрів, –
Немовби й не з одного поля ми.
За кревну кривду – ваше на порі,
Підбрехачі тупих московських міфів:
із вас за працю дармову сізіфів
Сім шкур здеруть північні лихварі.
І вам від них ще буде Іловайськ,
пекельні Чорнобаївка і Буча…
І ждана вами путінська москва
морську петлю й на вас управно зсучить.
…На гнид не маєм гребінців густих,
Стовпів ганьби не тесано достоту…
Вкраїнонько Героїв, блокпости
зрости на завошивлену бидлоту!
7-12.07.22
Вишіптування
мокшанської бешихи з України
Бешихо, бешишнице,
навіяна, наслана,
надумана, нагадана,
тут тобі не стояти,
жовтої кості не ламати,
нарожденної (ім’я)
не турбувати.
(із замовлянь моєї баби-знахарки Олександри Головченко)
Бешишнице, бешихо*,
Мокшанськеє лихо,
Наслане, навіяне,
По Вкраїні насіяне, –
Тут тобі зроду
Та й не буде сходу!
Тут тобі не стояти –
Вкраїнської кості не ламати,
Нашої землі не топтати!
Бешишнице, бешихо,
Мокшанськеє лихо,
З довгорукого роджене,
рюриками хрещене,
калитою занапащене
між глухоманями-хащами…
Іди туди, де колИхане –
на густі фінські очерета,
на криваві монгольські болота…
Тут тобі не стояти,
Нашої землі не топтати!
Бешишнице, бешихо,
мокшанськеє лихо,
Петром надумане,
Катериною нагадане –
Дурманами-ладанами
Нашу Русь обкурило,
обікрало! одурило!
Її ім’я зажмурИло!
Її нарід присмиряло:
Його мову витуряло,
Його віру видворяло,
Кріпачило, било,
Голодом морило,
московською отрутою
Чисту кров труїло.
А ми – доброго крою,
а ми – з сонцем у крові,
із руїн повставали,
живі рани бинтували,
*родовиком заживляли
й козацькими бунчуками
мокшу-нечисть проганяли –
наслану, навіяну
по Вкраїні насіяну:
Тут тобі зроду
та й не буде сходу!
Іди собі до біди –
та прОпадом пропади!
Тут тобі не стояти,
Нашої землі не топтати,
України-Руси не зламати!
28.04 – 3.05.22
*Бешиха – (в український мові відома як рожа – червона шкіра) вважається однією з найбільш небезпечних хвороб, яка в більшості викликається бактеріальною інфекцією та проявляється у вигляді ураження шкіри; може супроводжуватися гарячкою, а в разі відсутності лікування – привести до зараження крові.
*Родовик – багатолітня трав’яниста рослина, з довгими багаточисленними корінцями, які використовують, зокрема, у народній медицині, як в’яжучий і кровоспинний засіб при кровотечах. Родовик символізує оберіг сили і мудрості поколінь, захист від наклепів, наговорів, брехливих уявлень про дійсність.
***
Що тобі, дядьку, там –
в петербурзькій закуції?
Пращурів наших
жовті кістки не муляють?
Тут домовик самгородський
на тебе тупцяє:
раша загніздила
наше роковище кулями –
й лупиться лихо.
Сич тобі наш не пугукає?
Серце не йокає
Бучею і Маріуполем?
Мати-Вкраїна не зойкає
чорними згуками?
Що тобі, дядьку, там –
під червоним куполом?
Знову вдовуємо.
Ти ж – чолобитну путіну
та в три погибелі –
«нациків» набендерених…
Зірваний з кореня –
подаленів безпуттями…
Світ межи нами, дядьку,
чужіє дернами.
Внуки співають
«в лузі калину» звеселено,
«Славу Вкраїні»
світ гомонить довірливо!
Що тобі, дядьку?
Біса якого вселено?
Ти – поруч ката!
Ти в мені – болем-вирвою!
Ти мені вимаривсь,
наче із поля Блудного, –
те, що під Дєдовим,
що під парями куцівськими.
Де твоя рідність?
Звідки така огудливість?
Кров твоя дика Мука в тобі цівкою
Може ж… А, може ж,
татовий брате скацаплений…
Утла Гетьманка
ще у коліно хлипає;
став під Березовим
рясно зітхає чаплями;
за Сокурями
дихає поле липами.
21-22/06/22
Ой люлі ж, люлі, налетіли кулі…
колискова-плач
матері над убитими рашистами немовлятами
Ой люлі, люлі,
Налинули гулі
Та й сіли на люлі,
Та й стали гадати,
Що дитині дати?
Чи бубличок, чи калач?
Спи дитиночко, не плач.
А щоб спало – щастя мало
А щоб росло – не боліло
На голівку, на все тіло.
З колискової
Ой люлі ж, люлі,
Налетіли кулі
З московського бору
До нашого двору –
Та й діточкам в люлі!
Та й навік приспали –
Щоб не виростали;
Спалили колиски –
Щоб в роду – ні писку.
Ні писку, ні сміху
дідам на потіху,
ні ладусі-лади
бабам на розраду.
Ой люлі ж, люлі!
Налетіли кулі,
Та в пахучі купелі
Натрусили кукілю –
Води отруїли,
Землю упоїли,
В степи українські
Труй-зілля вживили.
Ой враже-вороже
Тебе я стриножу:
Нехай місяць вовчий
З тебе силу сточить;
Сімома свічками
Тебе окільцюю,
сімома вогнями
тебе окучкую,
на молитву сьому –
оберну димами
вороже труй-зілля,
що зросло степами.
А півні досвітні
Скоять в крилах вітер
Й дими-духи злії
Зметуть в позасвіття
Я ж світанням вмиюсь
Та й майну до лісу:
Щоб з калини й явора –
Гілля на колиски.
А за другим разом
Сяду на осонні,
Сплету туго люлі
Для синочка й доні.
А за третім разом
Сповиточки долі
Огорну в біленькі
Вишивані льолі
Сьома рушниками
Люлі окільцюю,
Духмяним трой-зіллям
лози загаптую,
Золоті вервечки
Нав’ю з дев’ясилу
Та й прадубу-діду
Дам гойдать на гіллі:
– Ой Роде-Сторожо,
Святий Білобоже,
Гляди ж моїх діток
Від очей ворожих.
А як візьмуть Сонця
Та глибин Дніпрових
До свойого духу,
До своєї крови, –
Благослови, Роде,
І їх на колиски
Зі сміхом синочків
І донечок писком:
Щоби України
Та й не убувало,
А кати московські
Пропадом пропали!
…Ой люлі ж, люлі,
Налетіли кулі…
17-26.09.22
***
Лукаве кодло брехунів і вбивць,
Грабіжників нікчемна недонаціє,
твої, віками плекані, раби;
зрашіли ув імперській резервації.
Зацьковані. Нацьковані… Ця ниць –
Нам з-під поли – як з темної закутини.
Росіє непрохмелена, спини
Свого ж гробокопатєля рас-путіна.
Твій Каїн – в тебе ж вила строполить,
А ти собі бундючся, неприкаяна.
Й березові дочовгуй постоли,
Й своїх «вєлікоросов» занехаюй…
Остепени цей привсесвітній сказ:
Синці могил і ран глибокі вирви…
Моя Вкраїна – твій довічний вирок
І твій останній передсмертний спазм!
3-7.09.22
Моя осінь 22-го: КОНТРНАСТУПАЮ
А хмари важкі –
мов дивізія танків – на осінь…
Прицільно на північ дрімучу –
ракети тополь.
Стрибожить мій дух
понад орків рудими покосами –
Стриноженим украми лихом
московських сваволь.
А світ навкіл мене –
сполоханий простір міграцій:
птахів і людей,
і страшних чужоземних істот…
Як вирій болючий –
моя жовто-синя нація –
Гніздує оці перелети
з низин і висот.
А вересень зливи
взяли в непролазну облогу:
І сивим потопом
зривають ворожий понтон.
Я контрнаступаю…
Мій поступу ритм і тон
Наблизив на подих
заждану з віків перемогу –
над зблимом останнім
червоних кремлівських ротонд.
А хмари важкі,
мов дивізія танків – на орків…
12-13.09.22
***
А зов твій, Азове,
доточую зовом…
А серце між ребер
навиліт гупа…
В правоїнів Світла
ти вдався, Азове,
у кров твою сталь
вгартував Маріуполь.
Катицю сказила
твоя непокора,
Катицю злякала
твоя живучість…
Косили ракети
бетонні опори
і печі топило
московське покруччя.
Травили на тебе
хімічні атаки
І кров твою
кулі ворожі точили,
тебе чатували
пасткИ й автозаки,
в оленівськім пеклі
тебе палили…
А ти – живосильний,
а ти – стов’язий,
моя сторожка
українська Сторожо!
Твій дух жовто-синьо
свободу підважив –
і світ поруч нас
йде на прю переможну.
А зов твій, Азове,
доточую зовом…
А серце навиліт –
у ребра-ґрати…
тримайтесь, Герої,
мужніймо, братове:
правиця вже стиснула вила-трійчата!
18-19.09.22
***
Ать-два, стукачі!
На росію шикуйтесь мерщій!
«Страны необъятной»
пора обживать окраїни.
Наваристий борщ – не до шмиги?
Тьопайте щі!
І рускаго міра
втішайтеся вижданим раєм!
Ваш мозок пісний
Не вчепив українських слів,
Ваш дух не вродив ані жмені
вкраїнського збіжжя…
Ать-два – на росію!
Шикуйтесь в ряди москалів!
і трону тирана
дочовгуйте лобом обніжжя…
На вас там, лакузи,
ще стачить срачів й бездоріж,
сородічі ваші
там «думают вольно й дишат»…
У пам’ять нам кревну –
підступно устромлений ніж –
глибоку зарубину вашу
навічно впише.
Й не буде вам спасу
від мертвих ані живих,
Уже й нерожденних
печуть ваші чорні зради…
Ать-два, стукачі, на росію –
червоним парадом –
і в бік України
не смійте (й на зирк!) норовить:
по вас, одщепенці, сам Бог корегує гради!
28.09.22 – 4.10.22
