Всеукраїнська наукова конференція «Українська література: виклики ХХІ ст. (пам’яті Петра Сороки)» відбулася минулого тижня на факультеті філології і журналістики. Що далі відходить від нас сумний червень 2018 року, то боліснішим стає усвідомлення і прийняття того факту, що Петра Сороки вже не буде поряд із нами у цьому земному житті, якому він присвятив не один щемний і чуттєвий рядок… Про це пише tenews.org.ua.
Поет, прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, редактор. Участь у конференції взяли проректор із наукової роботи та міжнародного співробітництва Г. І. Фальфушинська, декан факультету філології і журналістики Т. П. Вільчинська. З цікавістю присутні вислухали доповіді науковців Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на пленарному засіданні: «Час вічності і час літератури у “Денниках” Петра Сороки» (проф. О. П. Куца, Тернопіль), «Музичність художньо-поетичного мислення Петра Сороки» (проф. М. Б. Лановик, проф. З. Б. Лановик, Тернопіль), «Дискурс Петра Сороки в романі «Симфонія Петриківського лісу. Лірична трилогія» як голос розуму і серця» (проф. Л. К. Оляндер, Луцьк), «Прижиттєві презентації художніх видань Петра Сороки в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка» (проф. О. С. Смоляк, Тернопіль). Спогадами поділилися доц. О. В. Василишин (Кременець), доц. С. В. Бородіца (Тернопіль), доц. Л. П. Вашків (Тернопіль). До слова. Цьогоріч із нагоди ювілейної дати у видавництві «Український пріоритет» вийшов друком І том «Вибраних творів» Петра Сороки. Від того, як розкуплять українці цю книжку, залежить видання наступного ІІ-го тому.
Ось як щемно відгукується про цю книгу (після її прочитання) шанувальниця Ольга Ліпніцька: «Це навіть не книга, а перший том Петрової душі, як я про себе її вже назвала, бо в кожному рядочку стільки любові, болю, страждань, що дивуюся, як усе це вмістилося в ній. Наше знайомство було несподіваним, віртуальним, бо чулися пару разів по телефону, але це було настільки зворушливо, що досі згадую зі сльозами на очах. Коли ж приїхала в Україну, то все, що мені залишалося, – помолитися на могилі поета разом із його дружиною, пані Галею. Ось тоді я зрозуміла всю його ліричну поезію, присвячену цій надзвичайні жінці, яка навіть після багатьох спільно прожитих років була його Музою.
«Вже літа схиляються до краю,
Вже втрачаю звичну висоту,
А в твоїх обіймах засинаю
І у снах літаю і росту.»
Стільки тепла, безмежної любові звучить у його словах до дружини, до мами й тата, до рідної землі, до вірних друзів… Але, на жаль, у наш меркантильний вік, автор стикався із заздрістю, зрадою людей, яких уважав своїми друзями. Він старався забути завданий біль, бо душа його була вище всього цього щурячого метушіння. Поет розпрямляв плечі після підлих ударів у спину, закочував рукави і… писав:
«Строкатий світ літератури!
Є тут письменники-акули,
Вовки, зайці, поети, пави,
Сліпі кроти й робочі мули». Я впевнена, що знаю, до кого він себе відносив. А справжніх друзів, яких у нього як в особистості високодуховної було мало, цінував на вагу золота і тим болючішим ставав їхній відхід у потойбіччя для автора. Багато поезії він присвятив вірним:
«Помер поет. Осиротіло слово,
Що під пером яріло калиново,
І так йому тепер у білім світі
Терново, вечорово, полиново…»
Друзі, як Ви вже змогли переконатися, поезія Петра Івановича Сороки легка, ніби пісня, яка легко запам’ятовується. Хто шукає слова, щоб освідчитися дівчині, чи дружині, може позичити їх із цієї книги, бо тут є найкращі слова про кохання. У цей том увійшли і твори для дітей, то, якщо придбаєте його, зможете свою дитину привчати до поетичного слова без особливої напруги. Я впевнена, що багато з моїх друзів замовить її чи для себе, чи ще й для когось, бо книга – найкращий подарунок. Думаю, що твори Петра Сороки варто внести в шкільні підручники та вивчати на уроках літератури. А поки наше Міністерство освіти думає над цим питанням, учителі можуть користуватися книгою на позакласному читанні, бо з майже 800 сторінок можна вибрати те, що підійде для уроку. За інформацією, будьте добрі, звертайтеся на сторінку Петро Сорока, яку в дружини не піднімається рука закрити і на якій час від часу вона публікує уривки із його творів.
Уже третій рік прилітають на могилу поета птахи з оспіваного ним Петриківського лісу та тішать своїм співом. Вони його не забули. А ми?
Прокоментуєте?