Письменник Дмитро Чистяк, голова журі Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Гончар написав на своїй сторінці у мережі Facebook: “97-й День Народження Валентини Данилівни Гончар – справді повної Любові посестри Майстра, яка стільки літ подружньо підтримуває його Творчість. І нині дбайливо стежить, уболіває, читає твори та статті (тепло дякуємо рідній »Слову Просвіти», журналу »Київ», »Українській літературній газеті», »Літературній Україні», »Вечірньому Києву», прес-центру Спілки та стільком ще…) Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Терентійовича. І коли Богдан Гасюк на творчому вечорі палко обороняє Шлях Олеся Терентійовича від критики, а Станіслав Новицький редагує відомий у дедалі ширших колах альманах »Сівач», а Віталій Білозір упорядковує антологію наймолодшої поезії та прози, знаю, що завдяки мудрому наставництву шляхетної Родини Творчість – триває. Бо Олесь Гончар – справді народний письменник, якого щиро люблять багато-багато читачів різних поколінь і який у цей переступний час багатьох може відвернути від марноти й подарувати Надію. Бо справжнє Слово на взір Сонця – там, де вистраждане, але тривке Світло, Добро і Любов, яка благословить стількох на добру дорогу і зігріє на справжнє Життя… З роси й води, наша прекрасна Валентино Данилівно! А ми – поруч!”
А також передрукував щирий, мудрий допис відомої письменниці Любові Голоти, який доречно прочитати багатьом: «Вклонімося Валентині Данилівні Гончар – сьогодні їй 97 років! Це надзичайна жінка. Світлий розум, вродлива, талановита. Бог знає, кого парує, та в цьому випадку, навіки поєднавши серця Олеся і Валентини, ще й призначив їм широкий наділ, де мали плекати Любов і Слово. Слово і Любов їхньої праці стали вселенськими. Бо «Тронка», «Собор», «Твоя зоря» прозвучали і в Україні, і в світі. А з їхніх сторінок читачеві – ні, та й світне – і погляд голубий, і ніжна усмішка, і розумна, відважна натура дружини… Коли парує Господь, даруючи довгі літа, він закладає не гладенький шлях, а спільні випробування, біль, горе, втрати, для подолання яких потрібні труд і терпіння. Закладає дивовижні житейські сюжети, примушуючи пару пройти по лезу і не розминутися. Олесь Гончар народився в Ломівці. Сюди ж приїхав жити до старшої сестри, щоб продовжити навчання в Дніпропетровському університеті. Одного разу, сидячи в читалці, поглянув у вікно, і в зграйці дівчат побачив її, в синьому платті, щоб зустрітися і не розлучатися ніколи. «Я повен любові», – освідчувався обранниці Олесь Гончар, чию біографію дарма переказувати тим, хто її не знає: народжений в 1918 році, наш класик звідав все, що лягало на долю його покоління: сирітство, голод, війна, полон, мінометна плита на плечах, яку проніс через всю Європу. І слово в фронтових блокнотах: «Той – матері, той дружині, той сестрам або братам… А я напишу Україні – сонцю її і степам»… Повен любові і слів, які мав сказати — і сказав Олесь Гончар людям. Але спершу їй, Валі, бо кожен з рукописів друкувала Вона, дружина. І ростила дочку та сина. І товаришувала з його друзями, і займалася поштою письменника, й приймала гостей, і, і, і – це коли без передиху робиш все, що маєш і не маєш робити. Довге життя – це коли хвилини слави швидко забуваються, а в пам’яті дні гіркоти й місяці випробовувань. Що є справжнім щастям – письменницькі удачі, сотні тисяч людей, які слухали слово-благословіння Олеся Гончара в часи утворення ТУМ, Руху, відкриття засідання ВР після перших справді демократичних виборів, ініціативу про відродження Михайлівського собору, і ще десятки,сотні справ з якими до нього зверталися українці?.. Так. Та найголовніше, що пронесене через всі літа – завжди залишалися Богом парованими. Над ними світила любов… Валентина Данилівна Гончар, дружина письменника, робила для нього все, що могла. Можна розповідати, як щодня друкувала, вела листування, стежила за здоров’ям чоловіка, як особисто готувала до друку його творчий спадок і розібрала архіви і т.д.Упорядкувала щоденники і листи. Написала прекрасну книжку спогадів «Я повен любові». …Якось давно, слухаючи Олеся Гончара, мені подумалося: дай, Господи, йому довгії літа…Олесь Терентійович прожив гідно, подякувавши Богові, що дав йому народитися Українцем. І дружині, яка дала йому повноту любові. Сьогодні день народження Валентини Гончар. Я не зустрічала в літературному товаристві більш світлої, гідної, вірної, красивої особистості, ніж ця Людина. Іноді чую давно вживаний вислів: «дружина першої особи». Вона саме така Дружина. Постать. …Над Кончею Озерною іде тихий, довгий, обліжний дощ. Валентина Данилівна не святкує – проживає свій день народження. Перед дверима гончарівської, старенької і непоказної дачі цвітуть троянди, посаджені онукою Лесею Гончар і котримось з правнуків Валентини Данилівни. Леся хоче відродити дідів розарій – сто кущів троянд, які Олесь Терентійович колись власноруч посадив для тієї, яка несе в собі повноту Любові і нашого Слова. Хай так і буде. З днем народження, Валентино Данилівно! Господніх милостей, людського світла, добра. Вклоняюся. Дякую Вам!!!».
Прокоментуєте?
