Нам виділяли папір
із державних союзних фондів,
щоби ми друкували на ньому
твори українських класиків
їхньою мовою.
І щоби потім ті книжки
залишались на нашій території,
а на свою вони їх не пускали.
Бо навіщо ?
Коли стало діяти в нашій столиці
їхнє посольство,
звернувся до нього нинішній класик
із проханням допомогти,
точніше, дати гроші
на видання творів
їхнього найбільшого класика
українською мовою.
Не дали. Відмовили.
Ще й дуже були здивовані –
Навіщо ?
А ми маємо глибокі запаси,
залишені Максимом Тадейовичем
і багатьма іншими.
Можемо їх не просто читати,
а й насолоджуватись
майстерністю перекладача.
У його інтерпретації
їхні твори нічим не гірші,
а подеколи навіть звучать краще:
у Пушкіна: Жил-был поп,
Толоконный лоб.
Пошел поп по базару
Посмотреть кой-какого товару…
У Рильського : Жив соб піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинку…
Отже, змінюймо оптику.
І якщо виникає така потреба –
Читаймо їхні твори українською.
Пошануймо працю
нашої неперевершеної
перекладацької школи.
І тоді збагнемо –
які ж ми все-таки багаті!
Прокоментуєте?
