У мережі Львівської муніципальної бібліотеки створили Фонд тоталітарного читання. До нього ввійшли книги, видані до 1991 року, що мають ознаки цензури та купюр. Фонд налічуватиме кілька тисяч позицій (книг). Як повідомив Суспільному директор Львівської муніципальної бібліотеки Василь Кметь, ця література вилучена з публічного вжитку.
Її зберігатимуть у книгосховищах. І кожен охочий зможе цю літературу замовити та попрацювати з нею.
До фонду передали дитячу пропагандистську літературу: «казок про червоноармійців», видання шкільних серій, де, поряд із творами зі шкільної програми, було вміщено пропагандистські тексти, а також сучасні видання — зокрема авторів, які підтримали пропаганду, або книжки, тексти чи ілюстрації яких містять пропагандистські елементи «русского міра». Також у сховищі зберігатимуться твори усіх авторів, які творили у радянський час та вважалися радянською класикою.
«Тут буде і українська класика, видана за радянські часи. Адже, вона видана у такій формі та з такими передмовами, коментарями та купюрами, які дозволяли їх існувати у тоталітарному дискурсі», — зазначає він.
У фонді тоталітарного читання збережеться по примірнику кожної книги, аби задовольнити інтерес науковців, які досліджуватимуть культуру читання під час тоталітарного режиму.
«У нас немає книг зі глорифікацією російського спецназу чи Путіна. Я говорив із колегами зі сходу країни, то дехто казав, що половина їхнього фонду – сучасна російська література, російська воєнщина. У мене виникає питання: як вона туди потрапила? Чому вони її брали? У нас такого немає. Наша вилучена література, це видання того часу, позначені ознаками цензури», — пояснює директор бібліотеки.
За його словами, декомунізація львівських бібліотек відбулася раніше. І значну частину морально застарілої літератури вилучили давніше.
«В мережі Львівської муніципальної бібліотеки відсоток російськомовної літератури вкладається у межі 15 відсотків. У перспективі така література може перейти до наукових бібліотек, де їх вивчатимуть фахівці», — говорить він.
Своє рішення не знищувати цілком такі книги, а надати до них доступ охочим, він пояснює тим, що Україні не варто уподібнюватися до тоталітарних країн, де читання деякої літератури було і є забороненим. Завдання бібліотеки — розширити читацькі перспективи настільки, щоб суспільство зрозуміло, наскільки зайвими і шкідливими є ностальгійні уподобання до минулого.
Так, розповідаючи про архівні документи радянських часів, Василь Кметь каже, що з 1945 року у Львові створювалися спецфонди («спецхрани»), куди передавалися вилучені книги, заборонені до публічного читання.
«Їх було дуже багато, вилучали за списками. Період з 1945 до 1950 років був найбільш репресивний. Наприклад, репресій зазнав вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну». З «главліта» прийшло розпорядження вилучити всі примірники книг з продажу. А бібліотекам рекомендували вирізати або склеїти сторінки; а у змісті назву вірша треба було затерти», — розповідає науковець.
І такі чистки тривали до кінця 1970-х років. Хоча не всі книги доходили до сховища. Дуже часто їх просто спалювали.
Розповідаючи про нинішні львівські бібліотеки, він зазначив, що бібліотекам недостатньо мати хороші книжки, треба ще робити промоцію. Василь Кметь нагадав, що мережа Львівської муніципальної бібліотеки об’єднує 49 бібліотек львівської ОТГ. Це і «Сенсотека» у Стрийському парку з повною інклюзією для користувачів; це і бібліотека «Сад» у Рясному, де садово-городній кооператив функціонує у контексті бібліотеки; і URBAN бібліотека, яка задовольняє попит в історії архітектури та урбаністики, «Мультиплекс» на Симоненка з величезною кількістю новітніх і актуальних послуг для дітей та шкільної молоді. Водночас є і більш традиційні бібліотеки.
«Зараз ми складаємо списки літератури, які варто закупити для наших бібліотек, на 2023 рік. Так, ми хочемо посилити сегмент військових авторів. Це – потреба. Ми пропонуємо суспільству певні виховні речі», — зазначає Василь Кметь.
За його словами, львівські бібліотекарі зауважили, коли торік до Львова приїхало багато вимушених переселенців, вони просили почитати російськомовну літературу, видану в росії.
«Просили Донцову чи ще щось таке. Натомість ми їм пропонували Кокотюху, Ксенію Циганчук та інших прекрасних авторів. Цікавилися фантастикою – пропонували Стівена Кінга», — каже він.
На запитання: чи варто відмовитися від книжок на користь дронів, Василь Кметь відповів так:
«Книжки можна прирівняти до дронів. Більшість наших поразок військових пов’язані з нашими інформаційними та культурними поразками. Бібліотеки – дуже потужна інформаційна зброя. Що робили окупанти, коли приходили на наші терени? Вони — знищували українські книжки! А ми не нищимо російські книги, ми визначаємо їх місце. Місце російської псевдокультури — поза межами нашого національного простору», — переконаний директор бібліотеки.
Прокоментуєте?
