Соцмережі рясніють постами про 2 роки великої війни. У кожного цей день залишив у душі, серці, мозку свій відбиток. Про те, як 2 роки воює з окупантами замість того, щоб писати книги, розповів відомий письменник із Кременця Віктор Янкевич. Із першого ж дня повномасштабного вторгнення він одягнув військову форму та став на захист країни.
“Два роки… Два ненависні мною роки на цій ненависній мною війні.
Що можна сказати?
Від тієї людини, якою я йшов 24 лютого 2022 року о 09:00 у Кременецький військкомат, не залишилося й сліду. Її просто знищили, розтоптали, спалили й розвіяли. Поки що морально, не фізично. Хто? Люди. Ті, кому до ср…ки війна і все, що з нею пов’язане.
Моє «улюблене» за ці два роки: фрази “ну що там, ще довго?”, “а там стріляють?”, і класика – “а що? життя триває”. На перше-друге хочеться відповісти просто поїдь і подивися, підніми ж…пу з дивану та виконай свій обов’язок. А на останнє…Триває, курва. Ще й як триває.
Тільки ось тут воно триває інакше: з не дуже теплою ямою замість теплого ліжка. В таких ямах часом на голову сиплеться земля. А ось цієї ями, в якій я колись – ще не такий злий стою на цьому фото – вже взагалі немає. Ми в отаких ямах не ниємо про «мальдіви», про те, як нам важко, бо для мене зникло «важко». Зникло «смачно». Зникло «тепло». Є тільки болото, яке нікуди не зникає і не відмивається. Є шум у вусі, який не стихає і навряд колись стихне. Мені ніколи в житті не були такими смачними звичайні сардельки. Я не написав за ці два роки нової книжки, не був на власних презентаціях. Колишній я – тепер існує десь окремо від мене теперішнього.
Два роки. У мене немає нічого, окрім моєї країни та родини. Дружина, діти, батьки, друзі. Заради них я досі тут, а не в СЗЧ, де горілочка тече, мила качечку пече. Тільки вдома, з родиною, я майже тепер не буваю. А деякі мої побратими вже не повернулись додому. Живими.
Не чекайте Перемоги. Кожного дня запитуйте себе – що ви особисто для перемоги зробили.
А ми – тут – тримаємось. Коли кажуть «тримайтесь», у людини має бути, за що і за кого триматися. В нас теж життя триває. Часом триває завдяки велетенській металевій бляшанці, що колись була кразом. Часом – життя триває випадково. От так і вживаємо.
А попереду ще довгі важкі роки.
Тримаймося. Переможемо”, – йдеться у дописі Віктора Янкевича.
terminovo.te.ua
Прокоментуєте?
