Відбулося визначення переможців та дипломантів конкурсу «Героям слава!»

0
670

Нагадаємо, що конкурс проводився газетою «Голос України» у партнерстві з Національною спілкою журналістів та за підтримки Головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака. Медіа-партнер конкурсу — інформаційне агентство Міністерства оборони «АрміяInform». Партнер конкурсу — ТОВ «Мега-Поліграф». Про це повідомляє www.golos.com.ua.

Конкурс тривав з 15 липня до 1 грудня цього року. Ми отримали понад 40 творів. Вони були різних обсягів (часом по кілька сотень сторінок) та жанрів: романи, оповідання, нариси, інтерв’ю, вірші, фронтові мемуари й щоденники, історико-дослідницькі роботи і навіть одне телеінтерв’ю й дві радіопередачі. Понад половина з тих текстів опубліковані в газеті під відповідною рубрикою, повністю чи в уривках. Це, зокрема, твори Бориса Кутового та Анатолія Штефана (обидва — офіцери ЗСУ), Дмитра Степаненка (Кіровоградщина), Сергія Деркача (Вінниця), Володимира Вакуленка (Харківщина), Наталі Зворигіної (Запоріжжя), Галини Онацької (Краматорськ, Донеччина), Анатолія АТОлика (Київ), Сергія Кравчука (Дніпропетровщина), Валентини Близнюк (Івано-Франківщина), Валерія Хмелівського (Вінниччина), Володимира Чернова та Тетяни Голуб (Сумщина), Артема Попика (Бровари, Київщина), Лілії Бондаревич-Черненко (Прилуки, Чернігівщина), Ігоря Михайлишина (Київ), Анатолія Аніпченка (Лиман, Донеччина), Світлани Балак та Олени Дмитерко (Запорізька область). Ці тексти публікувалися у спецвипуску «Голосу України», що надходить у район проведення Операції об’єднаних сил.

Хоча конкурс тривав до 1 грудня, конкурсні роботи надходять і досі.

Для тих, чиї твори з різних причин не були відібрані для публікації під конкурсною рубрикою або надійшли до редакції після 1 грудня, повідомляємо: ваша праця не пропаде марно, надіслані вами матеріали (звісно, прийнятного для газети формату) буде опубліковано в найближчих випусках «Голосу України».

Підбиваючи підсумки

Підбиваючи підсумки, насамперед вважаємо за необхідне сказати про одну проблему, яка для журі конкурсу виявилася несподіваною. А саме: виник особливий клопіт з публікацією деяких конкурсних робіт. Скажімо, коли на конкурс надходить книга віршів, то відносно легко вибрати й опублікувати в газеті цілісну добірку поезій з тієї книги (в нашому випадку це були вірші Галини Онацької та Олени Дмитерко). Так само можна було вибрати один розділ з книги Лілії Бондаревич-Черненко «Прощена неділя» — із сорока історій вибрали для публікації одну. Зрештою, навіть з багатосторінкових «Окопних історії» Дмитра Степаненка вдалося виокремити кілька новел. Те саме з фронтовими щоденниками Ігоря Михайлишина — ми обрали окремий драматичний сюжет про бої під Іловайськом.

Одначе були роботи, які принципово не піддавалися фрагментуванню без втрати важливих контекстів і смислів. Саме з цієї причини ці твори не були представлені в нашій газеті під конкурсною рубрикою «Героям слава!». І ми вважаємо за необхідне сказати про них кілька слів.

Їхні друзі — військові

Серед робіт, надісланих на конкурс, є кілька унікальних за структурою. І саме внаслідок їхньої унікальності з тих робіт неможливо було вибрати уривок для публікації. Візьмімо, приміром, книгу «Наші друзі — військові». Вона підготовлена в Слов’янському коледжі Національного авіаційного університету. Тут вміщено матеріали про українських військових, які визволяли Слов’янськ від сепаратистів у 2014 році й потім дислокувалися тут, долучилися до активізації громадського життя міста і справді стали для тутешніх мешканців добрими знайомими та друзями. Йдеться передусім про 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду, що першою увійшла до визволеного міста, добровольчі батальйони «Київ-2» та «Січ», 72-гу окрему гвардійську механізовану бригаду, 79-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Книга підготовлена цілим колективом авторів — Сергій Завгородній (начальник коледжу), Тетяна Лисак, Світлана Фірсова, Олена Забурунова, Олена Шевченко.

Насправді авторів тут більше, бо матеріали збирали не лише викладачі, а й студенти коледжу. Залучення молоді до подібних акцій називається казенним терміном «військово-патріотична робота» — одначе книга справляє враження чогось особисто пережитого, без жодної казенщини.

Тут зібрано історії багатьох бійців і командирів вищезгаданих підрозділів. Ці історії зворушливі й теплі. В них старе гасло «ніхто не забутий, ніщо не забуте» ніби наповнене незатертим благородним смислом. Справді, книга укладена так, що не забутий ніхто, і вибирати для друку лиш кілька сторінок було б порушенням цього гасла. Звісно, теоретично це можна було зробити — взяти з книги дві-три розповіді газетного формату про захисників Слов’янська й опублікувати їх. Але в цьому випадку перед нами були б лише окремі газетні нариси — а сила цієї книги якраз у її цілості, в драматичній сукупності й переплетенні людських доль воєнного часу.

Особливий випадок

Коли твір не піддається фрагментуванню, це щоразу особливий випадок. Як-от, приміром, роман «Ассоциации», надісланий на конкурс пенсіонером з Очакова Валерієм Романенком, давнім передплатником «Голосу України». Герой роману («мужчина впечатлительный», за авторським визначенням) повертається з фронту, з Донбасу, додому, але все, що він бачить або чує в мирному житті, асоціативно нагадує йому про війну. Власне, структура роману побудована на оцих постійних змінах асоціацій і схожа на автостраду в кілька смуг. Тут тобі й нинішня війна, і колишня, столітньої давності (між «білими» й «червоними»), і біла гвардія, і радянська армія, і кримське дитинство, і неймовірна любовна лінія, навіть не одна — і всіма цими смугами автор рухається практично одночасно! Тож вибрати фрагмент без смислових втрат — неможливо, тут треба читати всю книгу, щоб тримати в полі зору всі химерно переплетені сюжетні лінії. Щиро бажаємо Валерієві Романенку, щоб рукописом книги «Ассоциации» зацікавилось якесь видавництво — вона того варта).

«Про людей, достойних доброї пам’яті…»

Ще одна конкурсна робота, з якої гріх було викроювати якісь «цікаві уривки» — це книга одеської журналістки Людмили Опроненко-Клопової «України вірні сини (хроніка героїзму)». Річ у тім, що це своєрідний мартиролог: списки тих, хто був призваний чи добровільно пішов на війну з Одещини і загинув протягом 2014—2018 років. Таких — 124 душі. Осібно — список Небесної Сотні. Окремо подано також списки загиблих воїнів Одеського прикордонного загону (16), земляків-випускників Одеської військової академії (36) та Одеської залізниці (11). Всього — майже триста імен, кожне з них супроводжується фотопортретом та коротким життєписом полеглого героя. Погодьтеся, таку скрупульозно-трудомістку роботу можна порівняти хіба що з енциклопедичним словником. Але ж енциклопедії укладають цілі колективи авторів! А ця книжка зроблена однією людиною, з дивовижною докладністю та невтомною енергією, яка нечасто трапляється й серед молоді — а пані Людмила Опроненко, між іншим, 1933 року народження, дай їй Боже здоров’я і довгих літ. Людмила Миколаївна повідомила, що її книжка — «про людей, достойних доброї пам’яті», а тому писалася не на продаж, а передавалася до бібліотек, музеїв та родичам загиблих.

«Мамо, у мене все добре…»

На жаль, так само проблематичним виявилось вибрати «презентабельний» уривок з книги «Щоденник солдатської матері». Авторка — Валентина Івашина, журналістка та громадська діячка з Лебедина, що на Сумщині. Бо цей щоденник писався як документ щоденних тривог материнської душі, доки вона чекала сина з фронту. Тут немає й сліду спеціальних літературних красивостей чи ефектів. Навпаки — є часом хаотичний колаж власних переживань і цитат з різних джерел. І це цілком виправдано, адже син, як тисячі інших синів, час від часу телефонував з фронту й казав стандартно-оптимістичну фразу: «Мамо, у мене все добре!». А їй було мало цих слів, тому в її щоденнику власні переживання часто пересипані відомостями з Інтернету, скупих воєнних зведень і навіть чужих принагідних віршів. Так мати намагалася якнайповніше уявити, що відбувається там, де перебуває її син, і що ховається за словами «У мене все добре!». (Дякувати Богу, її син Олександр повернувся додому живим.

Дипломант

Почесним дипломом газети «Голос України» та ТОВ «Медіа-Поліграф» за активну участь у підготовці, організації та проведенні конкурсу «Героям слава!» нагороджується Борис Кутовий — офіцер Командування об’єднаних сил ЗСУ. Власне, конкурс починався публікацією уривків з його книг «Листи здалеку» та «Повість про срібну флейту». Можливо, без Бориса Кутового не було б і самого конкурсу. Бо, здавалось би, доки війна не завершена, рано влаштовувати парад текстів про героїв. Одначе, Кутовий своїм офіцерським і письменницьким інстинктом відчув: щоб не забувати, за що воюємо, мусимо згадувати про те, як воюємо.

Переможці

Переможцями конкурсу «Героям слава!» за рішенням журі стали троє фронтовиків.

ІІІ премія (3000 грн) — Артем Попик з Броварів, що під Києвом. Воював добровольцем у 2015—2016 роках (30-та омбр). Працює провідним інженером-конструктором промислових опалювальних котлів. Уривки з його книги «Черпак і Окуляр» опубліковані нами 21 жовтня цього року.

ІІ премія (5000 грн) — Ігор Михайлишин, родом з Івано-Франківщини, на фронт пішов добровольцем, під Іловайськом потрапив у полон, після звільнення знову пішов в армію, демобілізувався 2016 року. Нині навчається в Києві в Муніципальній академії музики імені Глієра. Уривки з його книги «Танець смерті» опубліковані нами 11 листопада цього року під заголовком «З фронтового щоденника «Піаніста».

І премія (10 000 грн) — Дмитро Степаненко із селища Вільшанка на Кіровоградщині. Воював у 2014—2015 роках як снайпер і артилерійський коригувальник. Нині професійно займається генеалогією. Уривки з його книги «Окопні історії» опубліковані нами 29 липня цього року.

Що об’єднує прозу фронтовиків і відрізняє її від будь-яких інших текстів? Це спокійний солдатський оптимізм. У їхній прозі немає надриву, сентиментів чи патріотичної риторики. Натомість є стримана впевненість у собі й у тій справі, заради якої вони воювали. А ще в їхній прозі є своєрідна іронія, і право на ту іронію вони заслужили — бо дивилися смерті у вічі.

Слава Україні! Героям слава!

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я