4 квітня ц.р. на 95-му році життя відійшов у вічність український прозаїк і публіцист, учасник війни, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка Дмитро Міщенко.
Дмитро Олексійович Міщенко народився 18 листопада 1921 року в с. Степанівка Перша Приазовського району Запорізької області (тепер Зелене Верхньорогачицького району Херсонської області) в селянській родині. По закінченні середньої школи в 1941 році був зарахований студентом Дніпропетровського університету, проте навчання у вузі перервала війна. Після короткострокової підготовки в Краснодарському мінометному училищі Д. Міщенко відбув на фронт. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги. З 1946-го по 1951 рік навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, після цього – в аспірантурі. Потім працював у видавництвах: у 1956 році став заступником головного редактора Держлітвидаву України, у 1964-1973 роках був головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 – «Український письменник»).
Свою першу збірку оповідань «Сини моря» Дмитро Міщенко видав у 1955 році і через рік за рекомендаціями М. Шумила та О. Копиленка був прийнятий до Спілки письменників. У 1957 році молодий науковець і прозаїк опублікував монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му – історичний роман «Сіверяни». Відтоді і почалося його активне творче життя. Одна за одною вийшли збірки оповідань «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники». Згодом у його доробку з’явилися повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя», а потім романи «Чому не сходяться дороги» і «Вітри приносять грозу». Тоді ж на сторінках журналу «Вітчизна» була опублікована його повість «Батальйон необмундированих», яка набула широкого розголосу у літературних колах та серед читачів. Пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Дмитра Міщенка Державною премією України ім. Т.Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою громадськості також його історичні романи «Найвищий закон», «Честь роду», «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», «Полювання на жар-птицю», «Бунтівний князь», «Згубні вітри над оазою», «Не полишу тебе самотньою» та ін. Окремі повісті і романи письменника перекладено англійською, болгарською, словацькою та російською мовами.
За бойові заслуги та багаторічну працю Д.О. Міщенко нагороджений орденами та медалями, окрім високої Шевченківської премії він відзначений премією ім. О. Фадєєва, медаллю А. Макаренка, іншими літературними нагородами.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Дмитра Олексійовича Міщенка. Світла пам’ять про великого трударя на ниві української літератури, чуйну людину і надійного товариша назавжди залишиться у наших серцях.
Київська організація НСПУ,
Національна спілка письменників України
