Коли ж від гріхів воскресну, вдягну я плоть небесну,
Ти в мені – в тобі вселюся
І солодкого нап’юся
Григорій Сковорода
На хвилях Лопані з Полтавського шляху –
Я цілую тебе вперше як нецілований.
Та тілом своїм, мов опадом ляжу, в широкі вени вулиць твоїх,
щоб втратити власні артерії.
Загублюсь як дитина в садочку твоїх площ.
Цей колишній юрист зі свободою по Конституції.
На тебе чекав як мій південь – дощ,
І мало мені конституцій.
Розумом їхати у бік Сковороди.
«Піснями» в апатію труїть слух та зір.
Грішно до ночі шукати тебе,
Де Сумська й Пушкінська мої ж лижуть підошви.
Плеснуть себе у стакан П’яної:
Пішла хвиля, друга, третя.
Згадати Хвильового та віддатись йому на могилі.
З пляшкою вина, у снігу, о першій
Коли люблю тебе кілометр за кілометром.
Віддайте хвилини, де шукав «Пельменну» в твоєму череві.
Чи болю того знаю хоч метр чи клаптик?
Але відчуваю, як в очі мої капає твоя кров
зі сльозами.
м. Одеса
