Як правильно надіслати лист зі своїми творами, щоб він не полетів у кошик

0
1922

Практичні поради авторам-початківцям і не тільки

Наше життя – побутове, професійне і творче – складається з безлічі дрібниць, які непомітно можуть вершити людські долі. Наші листи, навіть звичайні, – теж. А пишемо ми їх щодня, і далеко не один.

Неабиякі сподівання від надісланих листів у творчих людей. Особливо коли вони надсилають твори на різноманітні конкурси, фестивалі, літературні проєкти чи для публікації. І те, з якою частотою і «впертістю» в цій, здавалося б, елементарно простій справі зустрічаються одні й ті ж прикрі помилки, і змусило взятися за написання цієї статті. Хочу на конкретних прикладах розповісти, як і чому ваш лист може залишитися без уваги, а то й викликати обурення, роздратування адресата та потрапити до сміттєвого кошику.

Сподіваюся, поради будуть корисними не лише для просування власної творчості, а й для вдосконалення будь-якого епістолярного спілкування, в основу якого лягає повага до людей і бажання налагодити тривале і приємне спілкування.

Портрет адресата

Перш за все – давайте познайомимося з нашим уявним адресатом  – це редактор літературного журналу, газети, сайту або директор видавництва (чи заступник, секретар…), організатор конкурсу чи фестивалю, голова комітету журі тощо. Усіх цих людей об’єднує те, що зазвичай вони – надзвичайно зайняті своїми прямими професійними обов’язками, зустрічами і поїздками, до того ж щодня отримують десятки й десятки листів і повідомлень. А ще ці люди часто паралельно ведуть кілька проєктів і конкурсів та самі виступають в якості запрошених членів чи очільників журі. Тобто, це ДУЖЕ зайняті люди.

І от – їм серед десятків листів приходить «лист щастя» якогось Васі – поета-початківця, в якому він надіслав свої твори на ознайомлення. Яка доля чекає на лист – мимоволі вже вирішив сам Вася, ще коли його нашвидкуруч готував.

Тема

Зазвичай Вася не любить нічого писати у «віконечку», яке потім пустує у структурі електронного листа. «Тема» – це, по-суті, ім’я, «код» листа, за яким його можна буде знайти через день/місяць/10 років з-поміж тисяч і тисяч інших листів. До нього завжди легко можна буде повернутися і щось уточнити. Але на першому етапі – саме це чарівне слово чи кілька слів у «віконечку» «тема» дасть можливість адресату з першого ж погляду прийняти рішення: відкривати його взагалі чи ні.

Якщо в графі «Тема» порожньо, то шанси, що цей лист буде відкритий, стрімко падають, як груша з 9-го поверху. А навіщо відкривати цей лист? Чим він цікавий? А якщо там вірус? А якщо масова розсилка, реклама?

Допобачення, Васю!

Але у програші можна залишитися й тоді, коли «тему» прописати, проте дуже невдало. Наприклад: «Вірші». Видавцеві чи редактору, який не чекає від вас нічого і знати вас не знає, отримати файл із такою назвою (чи, скажімо, «Стаття», «Твори») малоцікаво. Він весь час тільки те й робить, що отримує чиїсь вірші, твори, статті! Потрібна конкретика!

Адресат має розуміти, з якою метою йому надіслали лист, ще до того, як його відкриє. Саме це збільшує ваші шанси не залишитися непоміченим. Якщо ви надсилаєте добірку творів на якийсь конкурс  – вкажіть спершу назву конкурсу, потім  – що надсилаєте в листі (так, це можуть бути й вірші), а потім – своє прізвище, адже дуже часто зрозуміти його з назви самої скриньки просто неможливо. Скажімо: «Камертон – вірші на розгляд, Авраменко». Можна й так: «Вірші від Авраменка для Камертона». Все, – відразу зрозуміло, і для чого цей лист, і легко його сортувати і розмістити в самій поштовій скриньці у правильній папці.

Повага до адресата

Поважають тебе чи ні – зрозуміло з перших рядків. А мати справу з людиною, яка не проявляє свою повагу, – не сподобається нікому.

Повага в листах починається зі звернення. На жаль, величезна кількість адресантів взагалі не переймається цим і надсилає листи без жодного «Привіт-пока!» Це виглядає так: нате мої геніальні тексти, але я вас знати не знаю і не хочу знати.

Такі листи залишають дуже неприємний осад. Це те ж саме, що прийти в редакцію, мовчки кинути на стіл редактору рукопис і піти, махнувши рукою, мовляв, «щоб до ранку прочитав».

Чого натомість чекає в таких випадках будь-який адресат? Звичайного людського звернення.

Як правильно звернутися?

Добре, коли ви знаєте, як звати людину, якій надсилаєте свої твори. Тоді без проблем: «Шановна Тамаро Антонівно» або «Пане Анатолію!».

Але бувають випадки, коли вам точно не відомо, як звернутися до людини, надсилаючи лист у якесь, скажімо, видавництво. Правило перше: загугліть. Такі люди як видавці, редактори, організатори конкурсів – зазвичай відомі і публічні. Їхні імена лежать «на поверхні». Це займе кілька хвилин вашого часу.

Правило друге: якщо таки геть ніяк не можна роздобути імені свого адресата, зверніться просто: «Шановний редакторе / шановні організатори конкурсу!» Це гірше, але значно краще, аніж відсутність будь-якого звернення.

Суть листа

Звичайно, щоб зацікавити своєю особою потрібну людину, хочеться про себе розповісти все хороше. І цього хорошого дуже, як виявляється, багато! Це й весь життєвий і творчий шлях, і відгуки та рецензії, і самоцитування, і «полотнища» нових, «щойно з печі», віршів. Час Толстих минув. Писати треба лаконічно і по суті, спрощуючи завдання адресату та не забираючи його час.

Адресату буде дуже зручно, якщо ви без ліричних вступів/виступів/прелюдій відразу посвятите його в причину, яка змусила вас написати лист. Якщо висловите свою думку чітко, просто і конкретно.

Структура вашого листа могла б виглядати приблизно так:

  1. Привітання (Добрий день,…)
  2. Коротке представлення (Мене звати Василь Авраменко, я – аспірант університету ім. Шевченка, пишу прозу і поезію);
  3. Мета написання цього листа (Прочитав про Ваш конкурс і вирішив узяти в ньому участь);
  4. Спонукання до дії чи запитання (Прошу прийняти мої твори…);
  5. Додаткова інформація («Додаю прикріплені файли зі своїми конкурсними роботами» або «Пропоную познайомитися з моїм портфоліо за цими посиланнями:…» (і не забудьте, будь ласка, якщо цих посилань кілька, дати назви кожному з них));
  6. Прощання (тут ясно – З повагою, Василь…)
  7. Контакти (телефон, вайбер тощо).

Як бачите – нічого складного, а адресат уже розуміє, що має справу з адекватною людиною, і серйозно поставиться до вашого листа.

Прикріплені файли

Із цим завжди найбільша проблема – прикріплені файли, зазвичай, забувають… підписувати! Знайти такі документи в комп’ютері можливо тільки тоді, коли відразу їх зберегти і особисто назвати. Уявіть собі ситуацію, коли це доводиться робити з сотнями листів! І ворогу не побажаєш… А у випадку, коли не підписаним залишається фото – то його взагалі ніхто ніколи не ідентифікує, якщо, звичайно, ви – не Тарас Шевченко.

Прикріплені файли мають бути підписані максимально точно і конкретно. Якщо це фото – то в першу чергу – прізвище та ім’я того, хто там зображений. Якщо добірка віршів – то прізвище і ключове слово, яке відразу нагадає, для чого вони надіслані. Наприклад: «Терещенко – Камертон». Все, у такому вигляді ваші твори не загубляться.

Кількість прикріплених документів

І це має значення. Ще й яке! Уявіть собі, що є творчі індивідууми, які всі 20 конкурсних віршів + біографічну довідку прикріплюють 21-м вордівським  документом! І уявіть собі адресата, як він потім розгрібає це добро, як змушений буде 21 раз відкривати документи, щоб усе прочитати. Такі листи гарантовано летять у смітник. Звісно, мова не про крупні твори – романи, але їх автори в такій кількості якось і не дуже надсилають…

Ще гірша ситуація (але й таке трапляється!) може бути, коли всі ці 20 творів + біографія надіслані окремими листами. Особисто я більше двох таких листів не відриваю, а решту відправляю в спам.

Залишайте свої контакти у прикріплених файлах!

Ви ж хочете, щоб вас знайшли, аби вручити літературну премію? Уявіть собі, що ви… самі можете цьому завадити. Між отриманим листом і розглянутим твором часом минає не один тиждень, а то й місяць. Пошту вашого адресата замітає, як грудневим снігом, сотнями різних листів. Відшукати ваш лист може бути непростим завданням. А в надісланому рукописі – ви не залишили жодного контакту – ні телефона, ні електронної адреси. Іноді така недбалість навіть може стати підставою, скажімо, відзначити іншого автора, коли, скажімо, просто ніколи і нікому вас розшукувати. Потрібні контакти і для уточнення якоїсь інформації та погодження певних питань із вами. Тож залишайте «двері» відчиненими!

Фото у ворді

«Прибила» би за це, їй-богу. Фото у вордівському файлі – «мертве» фото. Витягувати його звідти, аби поставити на сайт чи куди завгодно – морока ще та. І якість таких світлин зазвичай дуже слабка, – найнижча. Не поважаєте адресата – поважайте самих себе: ваші фото мають бути прикріплені окремо, у JPEG.

І взагалі щодо фото. Це дуже й дуже печальна тема… От уявіть собі: для публікації в альманасі редактор отримує фото прозаїків чи поетів, додані до текстів, – не у фокусі, сірі, вирізані із гуртових, зроблені на паспорт чи з грамотою в руках за кущем калини, із якогось застілля… Подивіться на світлини наших бабусь з дідусями: вдягалися святково, йшли до фотографа і пам’ять про цей похід залишається й донині. Чим ми гірші в 21-му столітті з усіма нашими айфонами та камерами? Якщо людина позиціонує себе письменником, то без портфоліо із гарними і якісними знімками – ніяк. Треба напрацьовувати, спеціально цим зайнятися.

Не пишіть людям серед ночі!

«Вони ще й серед ночі пишуть!», – мало не плакав один знайомий організатор літературних подій. – «Запитують, чи перемогли в конкурсі…»

Справді, пишуть. (Мова тут більше про повідомлення у соцмережах та мобільних додатках). Присутність багатьох людей, до яких раніше важко було дістатися, у соцмережах, складає враження того, що вони завжди доступні. Значить, можна о 23:00 чи а 01:40 «ввалитися» і запитати: «А чи отримали ви мої вірші? Вони вам сподобалися ж?»

І бідний видавець чи редактор, замість того, щоб спокійно готуватися до сну чи щось інше своє робити, смикається на сигнал і має згадувати: «А хто це взагалі такий із тисяч інших авторів, і чого це я маю пам’ятати, що він мені надсилав? Та ну його!..»

Повірте, у свій особистий час цей адресат вашим питанням не займатиметься, а до ранку взагалі забуде про ваш меседж. Звертайтеся з робочими питаннями в робочий час. Як мінімум – з поваги до людини.

На завершення

Усе написане – це, насправді, елементарні речі. Те, що ми робимо щодня, листуючись із величезною кількістю людей. Нічого особливого я не написала. Але, на жаль, на практиці стикаюся з тим, що або цього взагалі багато хто не знає, або знає, та не вважає за потрібне застосовувати.

Але спробуйте уявити себе на місці людини, котра отримує подібні листи, в яких адресант до вас навіть не звертається. Ми не маємо бути проблемою для інших людей – забирати в них багато часу, щоб зрозуміти, що нам потрібно, ускладнювати їм роботу з надісланими документами, змушувати проводити спецрозслідування, добуваючи наші контакти. Якщо перед тим, як писати лист, ви подумаєте про те, як зробити, щоб адресату було ЗРУЧНО і ПРИЄМНО його прочитати, то, в першу чергу, допоможете самі собі.

Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА, секретар НСПУ по роботі з молодими авторами

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я