Книги «Феномен Григорія Сковороди і сковородиністика на позвах часу» та «Сковорода і Ми» побачили світ до 300-річчя від дня народження видатного мислителя.
Презентація видань відбулася 27 квітня у Мистецькій вітальні КНУ імені Тараса Шевченка.
«Нещодавно був Міжнародний день книги, і попри гаджети, ніщо не замінить паперові книжки. — зазначив на початку презентації ректор КНУ, професор Володимир Бугров. — 2022 року ми відзначали 300-річчя Сковороди, а у 2024-му буде 300-річчя Канта. Можемо лише уявити собі, що б було, якби Кант і Сковорода зустрілися. Сьогодні ж ця зала зібрала всіх поціновувачів філософської думки, тих, хто любить книгу, тих, хто цінує великого філософа Григорія Сковороду».
Модерував презентацію український письменник, громадський та культурний діяч, упорядник книги «Сковорода і Ми», випускник історичного факультету КНУ Олесь Доній.
«Ці книжки різні, навіть протилежні, але доповнюють одна одну, — зауважив Олесь Доній. — „Феномен Сковороди“ — це наукове дослідження, а видання „Сковорода і Ми“ створене на противагу відокремлення науки і суспільства, тут зібрані статті людей, які не пов’язані з традиційною наукою, але мають власні погляди і хочуть ними поділитися. Постать Сковороди заслуговує на те, щоб ми її розглядали різнобічно».
Книга «Сковорода і Ми» об’єднала статті 40 авторів під редакцією Олеся Донія, присвячених Григорію Сковороді та осмисленню його ідейного спадку. Збірка стала переможцем мистецького конкурсу, проведеного Міністерством культури та інформаційної політики і вийшла друком у видавництві «Саміт-Книга».
«Ця книга значною мірою про зріз українського суспільства, і про війну, — розповів Олесь Доній. — Я звернувся як до людей традиційної науки, як філософ та теолог Олександр Філоненко, так і до людей із різних сфер, що вміють мислити та люблять Сковороду. Тому у збірці є статті й бізнесмена Гаріка Корогодського, і першого заступника голови Верховної Ради Олександра Корнієнка, і багатьох інших — дипломатів, політологів, діячів культури. Є тут і війна. Так, Лариса Мудрак написала, що вона думала про Сковороду під час окупації, перебуваючи у підвалі в Бучі. Всі писали про те, що болить. Це і є Сковорода — що думаєш, чим живеш, яка філософія життя. Це нагода, привід для розмови, і поштовх для рефлексії».
Олесь Доній підготував статтю «Сковорода, Шевченко і «25 сходинок». На його думку, Україні необхідні два крила. І це Григорій Сковорода, який є архетипом вчителя (так він жив і цим він заробляв, залишив по собі школу) та Тарас Шевченко, який уособлює архетип будителя нації.
На думку автора, важливі дві ідеї, які вони представляють. У Григорія Сковороди — це свобода, зокрема й індивідуальна. Він завжди захищав своє право на свободу та простір, ішов, якщо йому не подобалося, як із ним поводилися, не волів перебувати в будь-якій ієрархії. Власне про це й його найвідоміша фраза «Світ ловив мене, та не впіймав». У Тараса Шевченка — воля, боротьба за незалежність, могутня сила, що завжди прорве будь-які перешкоди.
«25 сходинок», зазначені у статті — це концепція, яка формує українську національну ідею. Викладена у книзі «Українська мрія. 25 сходинок до суспільного щастя».
У статтях, що увійшли до збірки, автори звертаються до різних тем, дають «формулу любові», описують особливості «сродної праці», розвінчують міфи про Сковороду тощо.
Громадський діяч Олексій Толкачов зосередився на ідеї кордоцентризму, де серце є центром людської душі. Маємо зберегти серце в чистоті, впевнений він.
«На мою думку, навіть розп’яття Христа насправді було для того, щоб випробувати його любов, — зазначив Олексій Толкачов. — Сковорода вчить нас любити себе і навколишній світ. Особливо актуальні його ідеї під час війни, щоб ми не заплямували ненавистю своє майбутнє, не озлобилися, але й у цих умовах продовжували любити. Україна є носієм справжніх цінностей і любові. росія ж навпаки: там людей зневажають, а любові до інших не було ніколи. Україна — це любов, українці сьогодні рятують і підтримують один одного».
Стаття ректорки Академії сучасного мистецтва ім. Сальвадора Далі Олександри Гуменної має назву «Чому може навчити Сковорода сучасні бізнес-еліти України».
«Йдеться про нову етику праці, щастя від того, що ти робиш, від сродної праці, — зазначає Олександра Гуменна. — Як створити в організації такі умови, щоб в колективі було приємно працювати та всі були задоволені результатом. Тут є паралель із працею Фредеріка Лалу «Відкриваючи організації майбутнього», де є організації з жорсткою ієрархією, сімейного типу, а також «бірюзові» — з творчим компонентом, отриманням задоволення від роботи та горизонтальним рівнем взаємовідносин. Їх мета — зробити світ кращим. Власне, для мене Сковорода — це про «віддавати».
Авторка вивела «формулу щастя», яка складається з IQ (знання), EQ (співпереживання) та LoveQ (енергія любові).
Доктор філософських наук, завкафедри історії філософії КНУ Тарас Кононенко звернув увагу на чудові ілюстрації до видання. Їх створив Олександр Ройтбурд ще у 1986 році. До збірки Тарас Кононенко підготував статтю «Симфонії світів Григорія Сковороди», засновану на власних розвідках.
«Одне з питань, яке мене цікавить, — чому ми не маємо ґрунтовних досліджень листування Сковороди. Адже в той час ідеї намислювалися не в трактатах, які вже є остаточним висловленням думок, а в листуванні», — поділився він.
Монографію «Феномен Григорія Сковороди і сковородиністика на позвах часу», презентовану на зустрічі, підготували Віталій Шевченко та Михайло Чайковський.
Михайло Чайковський — затятий сковородинолюб, 29 років очолює Товариство Сковороди у Хмельницькому. Він є ректором Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», і став ним, щоб просувати Григорія Сковороду. У Хмельницькому є музей Сковороди, алея і пам’ятник.
«Сковорода — це космічне явище. Він прийшов до України, аби підтримати її у складну хвилину, — впевнений Михайло Чайковський. — Це високий дух, який жив і творив серед нас. І хоч мав можливість лишити Україну, заробляти за кордоном, він щоразу повертався додому, туди, де народився. Провідною є й ідея Сковороди про „сродну працю“ — важливо зрозуміти свою місію та які схильності маєш»
Доробок робіт про філософа, роботи найвидатніших дослідників творчості Сковороди автори акумулювали в одній книзі. Його репрезентували відповідно до періодів, які відповідають зміні історико-культурних поглядів на постать мислителя та його творчість: 1) початковий: від написання першого твору про Сковороду у 1795 до 1861 року, коли видали першу збірку філософа, 2) дореволюційний: 1862–1917 років, коли твори Сковороди уперше опинилися в науковому обігу, 3) радянський: 1917-1922, коли вийшли видатні праці про українського просвітителя, зокрема доробок поета Павла Тичини, вітчизняні, діаспорні та іноземні здобутки сковородинознавства радянської доби, 4) новітній (з 1990-го), сучасна сковородиністика та її провідні прямування.
«Мені хотілося, аби книга мала запах вічності, — зауважив співавтор книги, професор кафедри педагогіки та психології Хмельницького інституту соціальних технологій Університету „Україна“ Віталій Шевченко. — Сковорода бум божим чоловіком, який поклав усе життя на те, щоб у такий спосіб догодити Богові. Ця людина на самоті, без титулів і на периферії, створила те, що досі потрясає. Про великий інтерес до його творчості свідчать понад 5 тисяч досліджень. Осягнути Сковороду та здійснити сходження до нього намагалися багато видатних філософів».
У Києві Василь Куйбіда представив нову поетичну збірку. У книжці «Мерехтіння» автор за допомогою поетичного слова осмислює нестійкий світ та мінливі події.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
vechirniy.kyiv.ua
Прокоментуєте?
