Павло Кущ. Сонячна ніч

0

За вікном вже вечір синій,

На душі враз щезли тіні.

Бо пора ця – свято з свят,

Немов казка для малят.

Коли наступає ніч,

Геть втекли тривоги з пліч.

Спиш, немов після купелі,

Хоча й сни знов невеселі.

Обстріл! «Гради»! Автомат!..

Жах! Чиясь нога!.. Крик. Мат!

І є «двохсоті»:

двоє хлопців з розвідроти…

Все! Капець! Полон… І кат.

Трохи схожий на людину,

Але ні – це «старший брат»!..

Жахи-сни не дивина,

Коли поруч йде війна.

І хоча дуже болить,

Прокидатись не кортить.

Як чому? Це ж очевидно:

Найстрашніше – мир гібридний.

Коли б’ють не «воріженьки»,

А «свої» й «наші» рідненькі…

Що сховались у вишиванки,

Але ждуть російські танки.

…За вікном знов вечір синій,

Та на душі тривожно нині.

Що, як увірветься в сни навіть не «брат»?

А його лакей-«хохол» і той,

якому лише чорт у пеклі рад!.. 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я