Розбудив ранковий холод
Від дихання борода взялася вогкою памороззю
Кутаюся в ковдру
Предмети в сутінках
Наче під водою пропливають
Місяць крізь примерзле скло
Тече як холодний віск
Скапує на підвіконня і застигає.
Якусь мить розглядаюся по хаті
Намагаюся згадати
Що тут було перед сном
Що тут було.
Пружина в старому дивані
Муляє бік
Сьогодні так само
Як і десять років поспіль
Ніяк не зберуся поміняти
Може вже пізно міняти
Пружину
Диван
Щось.
Старий гуцульський килим на стіні навпроти
Давно не тріпаний прибився пилюкою
Темно-зелений як осінні Карпати
З синіми та бузковими дзвінками
Колись купив собі такий в Яремчі
Коли їздили родиною
До каменя Довбуша
До водоспадів
Хотів як опришки кріса і бартку
Тільки щоб справжні
Всі ми хотіли справжнього
Топірця
Чогось.
На килимі старі вижовклі фотографії
В дерев’яній побитій шашелем рамі
І годинник з гирями зозулькою курантами
Зупинився
Чи то 25 на сьому
Чи то без двадцяти п’яти п’ята
Час зупинився тут.
Коли я був малий
Моя молода бабця
Возила такі своїм братам
В Зєлєну Ґуру і до Кракова
Яких із сорок шостого не бачила
Які кожного року присилали нам
На Польське Різдво оплатки
І так давали про себе знати
Вони там
А ми тут.
Двічі на рік
У нас вдома
Народжувався Бог.
На фото суворий чоловік
І втомлена жінка
Обоє бояться кліпнути
Витріщаються
Обличчя трохи злякані
В людей з потойбіч на фото
Обличчя завше трохи злякані
Дивляться прямо
Вишукують в сутінках нас.
Мабуть мої дідо і баба
Не можу напевне сказати
Через сутінки
І через час.
Якісь діти в шкільній формі
В галстуках
Дітей багато
Бігають регочуть
На місті не встоять
До купи їх не зібрати
Завше кудись квапляться.
Не можу розгледіти
Чи є я на цих фотографіях
Може мій брат
Може інша бабусина онука
Моя кузина
Двоюрідна сестра.
Юнак в однострої
В кашкеті з кокардою
На пагонах три сержантських лички
І напис СА.
Котрийсь мій дядько
Котрий – хтозна.
На покутті ікона Божої Матері
Така сама як у моєї матері
Тільки в моєї мами Ісус сидів на правій
А тут сидить на лівій руці.
Лавка фарбована людьми в червоне
Перефарбована в коричневе часом
На лавці глечики збанки миски макітри
Глиняне дерев’яне хатнє начиння
Каструлі знизу підбиті сажею
Ще без трипільського орнаменту
Ще давніші
На коричневих глечиках зверху
Протерте тіло
До жовтого
До тонкого
До майже прозорого стану
У тому місті де його торкалися
Чиїсь вуста.
Над головою люстра
Низько висять закіптявілі висульки
Пластмасові
Псевдо-кришталеві
Несправжні
Колись в кінці вісімдесятих
Я возив такі до Югославії
Заробляв на ладу.
А потім там була війна.
З тією жінкою ми порозумілися одразу
Без перекладача.
Вона не відповіла
На мого останнього листа.
Та жінка кудись пропала
Та країна кудись пропала
Країна стекла кров’ю
Там була війна.
Здригаюся.
На слові кров усе згадую
Кров усе пам’ятає
Кров має власну біль і пам’ять
Щойно крові було по коліна
А зараз її по шию
Нічого окрім крові.
Війна.
Починаю шукати взуття
Намацувати ногою на підлозі
Як це роблю завжди
Але цього разу не знаходжу
Цього разу сплю у ньому
Мої берці на моїх ногах.
Дивне це відчуття
Відчути раптову близькість чужого дому
Чужої родини
Зріднитись кров’ю пам’яттю
І в одну мить все втратити
Дивне це відчуття
Війна.
Вибігаю з чужого дому
З чужої пам’яті
З чужої хати
Зі свого тимчасового щастя
Зі свого тимчасового укриття.
Йду в туман
Мене не видно
Зникаю
Розчиняюся
Мене немає
Війна
Мене нема.
***
Вирушаю близько двадцятої.
Через сім годин починаю засинати за кермом.
Зупиняюся на узбіччі. Подрімати. Стає холодно.
Чую гуркіт канонади. Бачу спалахи на горизонті.
Земля і небо беруться червоним.
Земля і небо заїдаються кров*ю.
Півгодини не дотягнув до поля бою.
Страшно самому в полі.
Страшно самому.
Приходять двоє.
Вони завжди приходять по двоє.
З*являються нізвідки. Потайки.
Поводяться так наче переконані
Що я їх не бачу не чую.
Скрадаються як досвідчені розвідники
Розвідники які затискають жертвам роти
Одягають чорні мішки на голови.
Двоє скрадаються з боку поля
Де осипається на землю незібраний соняшник.
Насіння голосно б*ється до землі
В мишей і ховрашків
Болять барабанні перетинки.
Земля із середини бубнявіє кров’ю.
Чую як схлипують миші
Бачу крізь землю як тремтять ховрашки
Від жаху в могилах вмирають мерці
Бачу і чую кров.
Бачу і чую.
Я з тих які бачили
Теплі випари людських нутрощів
Солодку сукровицю незагоєних ран
Сомни вдоволених черв*яків
На тілі в головах в дорогих костюмах
Світ з якого здерли шкіру
Нутрощі бога.
Цей світ конав у нас на руках.
Світ що нагадує велетенське дупло
В тілі старого дуба.
Ми самі вигризли його.
Де б ми не жили –
Ми живемо в норах.
Ми завжди обираємо нори.
Куди б ми не приходили –
Ми гриземо все
І одне одного.
Нам байдуже що дуб скоро впаде
І ніхто не знає куди покотяться
В якому ґрунті проростуть
Молоді жолуді.
(Про птахів які жили в цьому небі
Які вили тут свої гнізда
Ніхто не клопочеться.)
— Поглянь, — каже один, — от — щаслива людина.
— Так, — відповідає інший, — він ще не знає
наскільки сильно можна любити цих двох жінок.
— Так. Він не знає. Але любить.
Двоє. Місіма і Гомер.
Мені хочеться щоб це були Місіма і Гомер.
Посланці з того боку.
Прийшли домовлятися про мир.
Миру не буде.
— Забирайтеся! — кричу їм.
— Забирайте з собою до пекла обох курвів!
— Цю курву війну.
— І її сестру блудливу курву поезію.
Мене ніхто не чує.
Зриваюся. Реве двигун.
За півгодини до вірша і поля бою.
Людина яка бачила все.
Нещасна щаслива людина.
За півгодини під ногами стріляні гільзи
Сотні стріляних гільз.
Над окопом старий дуб.
Поранений. Тужить.
В його тілі сотні куль і осколків.
Поміж гільз маленький жолудь.
Багато ніг ходили по ньому.
Я теж на нього наступив
Відчув його підошвою
Серцем відчув що це він.
Начебто цілий.
Беру його. Виповзаю з окопу.
Повзу вперед. Обстріл.
Вони не знають що я рятую і їх світ.
Я готую житло для того
Хто може стати і їхнім богом.
Пригинаю голову. Свистять кулі.
Переповзаю через мінне поле.
Зорана снарядами земля.
Свіжа. Тепла.
Присипаю землею
Дитя цього пропащого світу
Маленький принц
Маленький жолудь.
Скоро сніг.
Буду чекати весни.
Будемо чекати весну.
Побачимо що буде весною.
***
Благословенна будь жінко.
Благословенна будь жінко
Що народила сина
Благословенна будь жінко
Що народила мені ворога
Благословенна будь куле
Випущена з мого автомата
Благословенний будь автомате
Який минулої ночі випустив 250 набоїв
І ні разу не заклинив.
Благословенна будь куле
Що потрапила в ціль.
Плач благословенна жінко:
Твій син —
Мій ворог —
Онде він лежить.
Тіло твого сина обнюхують собаки
Над тілом твого сина кружляють круки
Собаки з червоними зубами
Круки з червоними дзьобами
Сьогодні вони не зачеплять твого сина
Сьогодні вони ситі
На цьому полі
Під цим териконом
Лежать тіла
Сотень й тисяч твоїх синів.
Собаки не встигають їх з’їдати
Круки не встигають викльовувати їм очі
Ми не встигаємо присипати їх землею
Наша земля їх вибльовує
Нашу землю від них нудить
Їх так багато
Що ми не встигаємо над кожним
Проказати молитву
Ми обмежуємося єдиним словом
Амінь.
Ось так лежать твої сини
Стікають гімном і сукровицею
Принаджують мух і паразитів
Рої комах опікуються ними
Залазять в ніс в рот у вуха
Черва виїдає їхні нутрощі.
.
Скажи благословенна жінко
Яка за інших обставин
Могла бути мені дружиною
Чи для того ти народила сина
Який за інших обставин
Міг бути нашим спільним сином
Що злодієм прийшов в мою хату
І так безславно здох?
Твій улюблений син перетворився
На шмат тухлого мяса:
Бог від нього відвернувся
Богові немає діла
До цього шматка тухлятини
Навіть дияволу на нього наплювати
Смердючий шмат протухлого мяса
І більше ніхто
І більше ніхто.
Гарний був у тебе син жінко
Русяве волосся блакитні очі
Зараз у твого сина залишилось лише одне око
Інше – витекло:
З порожньої очниці червяки визирають
Мертві очі твоїй синів для них делікатес.
Такий міг сподобатися моїй доньці
Але моя донька подає мені набої
А коли я стомлююся убивати твоїх синів
І йду спати
Вона підміняє мене.
Моя донька каже:
Батьку
Можна я увійду в намет свого ворога
Побуду там до ранку
А вранці переріжу йому горлянку?
Йди
Кажу своїй донці
І бери із собою свою матір
Мою красуню дружину
А вранці принесіть мені
Дві голови.
Плач благословенна жінко
Кажуть у тебе є ще молодший син
Який збирається прийти до мене
Помститися за свого старшого брата
А разом з ним вирушає їхній батько
Твій чоловік
Плач благословенна жінко
Завтра ти будеш проклятою
Наші круки і собаки вже голодні
Наші мухи і черва через твоїх синів
Не впадають в зимову сплячку
Наші лелеки солов’ї і ластівки
Залишилися вдома
Через надмір дармового харчу
Не знаю що буде з нашими солов’ями
Які наїдяться плоті твоїх синів.
Плач благословенна жінко
Краще б твоє лоно залишалося сухим
Як безводна криниця
Краще б твоє лоно відгукувалося на чоловіка
Далеким спотвореним відлунням:
Мій автомат заряджений
Ножі в руках у моєї доньки і дружини гострі
Тут ми чекаємо їх.
