Поезії Богдани Гайворонської

1
243

8 лютого о 15:00 в Будинку письменників НСПУ на Банковій, 2 відбудеться творчий вечір письменників Луганщини.

В ньому візьме участь Богдана Гайворонська.

Богдана Михайлівна Гайворонська — поетка, журналіст, музикант, організатор мистецьких заходів, член Правління Національної спілки письменників України.

Народилася в місті Алчевськ Луганської області 11 лютого 1984 року в родині журналістів та письменників. Через рік разом з батьками переїхала до Луганська, де і мешкала більшу частину життя. Отримала вищу освіту за спеціальністю «Літературна творчість» на факультеті української філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання пробувала свої сили в журналістиці, працювала на радіо «Пульс», що вело мовлення на хвилях Луганського обласного радіо.

Після отримання диплому переїхала до маленького шахтарського містечка Красний Луч і прожила там чотири роки; працювала у місцевих газетах. У 2010 році повернулася до Луганська й почала роботу у виданні Луганської обласної ради «Наша газета».

У 2014 році на Луганщині почалися бойові дії, і Богдана Гайворонська була змушена виїхати з рідного міста. Два роки прожила в Харкові, де заснувала гурт «СоЗеркалье». У 2016 була обрана головою Луганської обласної організації Національної спілки письменників України (склала обов’язки у 2017 році у зв’язку з півищенням). Трохи згодом отримала пропозицію стати секретарем НСПУ по роботі з молодими авторами та секретарем Всеукраїнської приймальної комісії. Нині мешкає в м. Ірпінь, працює в Києві.

Автор трьох книг поезій: «Тоненькі промені моїх весняних віршів» (2000), «Геніальні твори» (2005), «Люди на Урані» (2017); друкувалася в журналах, газетах, альманахах та колективних збірках.

З 2016 по 2019 рік працювала секретарем по роботі з молоддю та секретарем Всеукраїнської приймальної комісії по роботі з молоддю Національної спілки письменників України. Вела проекти «Творчий ковчег», міжнародний конкурс «ГРАНОСЛОВ», музично-поетичний фестиваль «Ірпінський Парнас», проект «Майстри слова»; була куратором подання від НСПУ молодих письменників на здобуття Грантів Президента України.

У 2018 році здобула право на отримання стипендії Президента України для молодих письменників і митців.

На волонтерських засадах працювала прес-секретарем Всеукраїнського фестивалю «ШЕ.Fest», була співорганізатором Всеукраїнського книжкового фестивалю «IrpinBookFest».

//передчуття зими//

розлите сонце по асфальту
тече солодке як хурма
в калюжу небо робить сальто
а там на дні лежить зима

згорнулася в тугий калачик
в чеканні спить немов їжак
іще беззуба
ще незряча
слабка і світові чужа

і рветься плесо листопада
оголює глибини див:
де командор небесний падав
застигла яма у воді

і розкриваються портали
і розгортається зима
вирощує шипи з металу
планету ротом обійма

вилизує тепло із дому
час вигризає із доби
у чай кладе безмежну втому
і пару кубиків журби

від холоду синіють губи
коти ридають на дахах…
її ніхто ніхто не любить
тому вона така лиха

та є в зими перлина снігу
і ніч такої глибини
що в ній лише читати книги
і вдосконалювати сни

і тиша рідкісна як тигри
і біг рікою навпрошки
і голосні дитячі ігри
в які загралися батьки

і гордовито серед двору
чатує баба снігова…
високий шарф неначе гори
оберігає всі слова…

та ці дарунки благородні
нікому не потрібні тут…
зима байдужа і холодна
бо знає що її не ждуть

//сон 103//

до мене в дім приходять віщуни
сідають біля ліжка наче кішка
відкривши голови моєї кришку
кладуть у мозок очманілі сни

і я літаю лісом як сова
ловлю мишей захованих у снізі
я бачу їх як огріхи у книзі
читаю темряви і тишини слова

ходжу плазую містом як бомжі
все чую і все знаю та яке там
мені байдуже до усіх скелетів
не пам’ятаю де мої й чужі

пливу рікою потім наче кінь
який ніколи нею ще не плавав
втікаючи від вовчої облави
що проковтнула вершника мов тінь

пливу об рифи стрімко б’юся дном
у субмарини жовтому палаці
і десь у вариві моїх галюцинацій
стирається кордон між сном і сном

повільний і невпинний як удар
Кошмар засовує у ніч звірячу морду
і я пущу його авжеж бо я не горда
у сни свої пускаю всіх почвар

о скільки це триватиме століть?
оці химерні звивини сюжетів?
і скільки в шафі ще лежить скелетів?
а скільки ще скелетів не лежить?

кричу безрото
де я? де я? де?
мене забив ногами брат мій Каїн
і я змиряюся помалу
я звикаю
до того що пробудження не йде

дивлюся сон під номером 103
Кошмар на килимі зеленому пасеться
а я стаю людиною без серця
і п’ю вино з поетами без рим

буденно падає палаючий дракон
живі мерцям таки програли війни
та я дивлюсь на них уже спокійно
хоча і знаю що насправді це
не сон

***
напишу про ніщо
у короні з потужних метафор
і матюк наче башта
довершить творіння моє
я не знаю життя
і давно не працюю за фахом
тільки вмію писать
про нещасне своє нитіє

злободенно пишу
споживацькі відгадую примхи
і вставляю в поезію
терміни зі словників
на кістках ерудиції
скаче приручена рима
і під ноги кладуться
впокорені ритмом рядки

напишу хоч би щось
бо потрібно про щось написати
вічні теми набридли
а я не придумав нові…
про велике Ніщо!
бо писати потрібно багато!
і на рік видавати по книзі
а краще по дві

стану модним поетом
отримаю премій багато
і проб’юся в еліту
спливу на самісінький верх
і Ніщо моє рідне
почне як трава проростати
у думки і слова
і задихає наче живе

і накриє всю землю
уперте гидке нескориме
і заглушить пісні
своїм голосом хижим лунким
велетенське НІЩО
необачно оспіване в римі
на папері з піску
нінавіщо
внікуди
ніким

***
творчий процес завжди відбувається у метро
привиди книг блукають вагонами як живі
люди забили червону лінію наче тромб
вічні слова опадають тетрісом в голові

будні женуть життя перехрестями підземель
стукіт коліс ряботіє в обличчях чужих думок
світло гливке росте сталактитами з мокрих стель
теплі тіла ростуть сталагмітами із підлог

тут у драконах синіх прочитано стільки книг
тут за дверима ночі народжено кожен вірш
ці сторінки не дозволять натовпу збити з ніг
тільки хапаючись за метафори ти стоїш

тут самота їдка
концентрована ніби спирт
всі таємниці надійно замкнені під замок
переживай катарсис
кохайся
пий пиво
спи
тут не цікавить ближніх перебіг твоїх думок

світло в кінці то…
вібрує скло від низьких частот
вимкніть усі електронні книги
це тільки сон
голос у голові гуде
spiel mir das Lied vom Тod*
Дарниця.
творчий процес відбувся
звільніть вагон

*Рядок з пісні німецького гурту Oomph!
Перекладається як «грай мені пісню смерті».

***

навари глінтвейну
намели дурниці
влий гаряче листя
у вино пожовкле
з тим що скоро осінь
вже пора змириться
особливо в жовтні
особливо в жовтні…

вариво співоче
з чарами тернівки
наливай по колу
кожному хто хоче
хай нап’ється осінь
як доступна дівка
і танцює гола
в парку серед ночі

вересню і жовтню
й листопаду в чарку
наливай по вінця
лаву захололу
над рікою вечір
підпалив цигарку
а вона у парку
все танцює гола

навари глінтвейну
дай усім напиться
ти ж така хороша
в тебе хміль у косах
падає у воду
осінь голо-боса
у польоті схожа
на перо жар-птиці…


у мене є зернина віри
і я всередині живу
іще не визначила міру
тому росту собі на звук

отам вгорі гуде горбисто
літак у відповідь бджолі
йому святі супрематисти
хрести малюють на крилі

і Семенко читає вірші
футуристичним мужикам
і вже не кається
бо вище
є тільки янголи і Кант

вгорі співають космонавти
немов беззвучні солов’ї
а ми вчимось казати правду
і вперто боїмось її

спитати б у старого Вишні
як довго ще мені рости
щоб на землі читати вірші
без ран
без опіків
і стигм

(с)Богдана Гайворонська

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я