До вашої уваги поетичний звіт учасників Арт-спільноти «Перехрестя» за лютий та березень 2019.
Світлана ТКАЧЕНКО
Особлива
Вона особлива, вкривалась липневим небом,
ходила путівцями овиду раннім-рано,
до ґречно-невдаваних, людяних, не ганебних
торкалась блакитно-вітрильними рукавами.
Усякі стрічались, заводили у гущавінь,
а дехто давав їй уміння, серпи і рала,
насущний пекла, напувала лице дощами,
з блакитною кров’ю окраєчки забирала.
Вона особлива. Як всі. Але трохи інша.
Скалу не лупала. Та й нащо їй тії кайла.
Осяння сльозинок і снів ворушило більше,
з вершкових хмаринок на світлих людей стікало.
Отримала світ у долоні м’яким осонням,
не як у кіно, не була дружиною кхала…
Мені пощастило відчути прозору просинь,
якою вона найдорожчих людей кохала.
Інна ПРОКОПОВИЧ
* * *
Їду старим потягом, сидячи проти руху,
втікаю від вечірнього сонця,
а воно майже наздоганяє…
І день, поступово зникаючи,
все ще міцно тримає мене за руку.
Я дарую йому шанс лишитися
і, нарешті, надихатись разом,
а Йому байдуже, що я досі бачу сонце
за його плечима.
День не розуміє, він хоче спати…
Стискає груди, не стає повітря,
відкόли його назавжди обіймає ніч.
* * *
Ти мусиш розділити день
На за і проти,
Думав, знав, нездужав… .
Твій кволий дух,
Для мене не байдужий,
Не має каяття.
Він не метелик, камінь, чи стерня
Він – пісня,
Що занудилась в полоні
Глухого вуха.
Анна ТАЩЕНКО
Бульварно-букварное
Сиял весь город, словно брошь,
светился путь, которым шёл ты,
играл закат в контрастный дождь –
то фиолетовый, то жёлтый, –
сияли мы, играли мы
совсем по-школьнически в прятки…
И в двух поливах до зимы
казалось клумбочкам опрятным,
что прочь из мест, где мох притих,
сбежав с облупленного юга,
бульвар не вытрясет двоих,
уже впечатанных друг в друга…
От агератумов до ям,
в которых осень воду варит,
по тёплым лиственным морям
мы собирали наш букварик,
но золотую букву «Ты»
не доучили – и забыли,
и, опасаясь пустоты,
в другие гавани заплыли…
И го́рода не знать черней,
и что ни осень – неживая,
но сталкивают всё сильней
и снова к пряткам призывают
дорог моих, дорог твоих
соприкасаемые дуги…
Бульвар не выпустит двоих,
букварь не выпишет двоих,
ещё не пройденных друг другом.
Єлена ДОРОФІЄВСЬКА
Все ще ніч
Прокидаєшся серед ночі й дивуєшся – все ще ніч,
Ніч така, мов ховається світ у драглистому черевці чорносливу.
Морхле сяйво ліхтарне по вікнах підсвічує зливу —
Тьмяне світло й вода розплескалися навсібіч
Молоком золотим… Ти вагаєшся – йти, не йти?
Та лишаєшся, щоб до сльотавого ранку не спати.
Вкотре ніч проростає у самому центрі кімнати —
Із чужої утіхи, із власної самоти…
І гримить за вікном, і дивує тебе пітьма,
Наче повна відсутність чогось та чиясь тимчасовість…
…Це пітьма провокує непрохану ніжність, небажану совість
І неждану жагу, у якої вагань нема.
Євген ПОЗНАНСЬКИЙ
Аріадна. Сонет
Мов лабиринт – безжально та суворо, –
Навколо стали ці похмурі дні.
За рогом десь – чудовисько, потвора.
Із люті очі, ікла –із брехні.
Воно тебе, можливо, й не поборе,
Та важко бути завжди у броні…
Заплутують безжальні коридори,
І завжди так і взимку, й навесні.
У темряві, щоденній, непроглядній,
Ти знов і знов шукаєш безпорадно,
Свій вихід, свій у інший світ місток.
Та чарівний поезії клубок,
У котрім за рядком іде рядок,
Тобі дарує доля-Аріадна.
Тетяна ЛОГВИНОВСЬКА (Татьяна ЛОГВИНОВСКАЯ)
Стать человеком непросто…
Из грязи цветок вырастает. Солнце его ведь любит…
И дети, когда любимые, тоже выходят в люди.
Стать человеком непросто… Ведь в жизни дорог немало,
но не всегда ярко-пёстро мира для нас покрывало.
Рытвины и ухабы, взлёты, а следом падения…
Мир создаёт декорации, мы собираем звенья
нашей души многоплановой – граней в ней разных много.
Надо собрать их в единое, чтобы найти дорогу.
Ту, на которой диск солнца светит и даже ночью,
ту, на которой любишь, красивое и не очень.
Грязью питается лотос, чтобы подняться к небу.
Наша история жизни в чём-то подобна… Где бы
чудный цветок не вырос, знайте – там солнце было.
Если открылось сердце, значит оно любило.
Максим МЕРКУЛОВ (Maksym Merkulow)
* * *
In the City of Silver Bells
Every building is tower,
Every street is a wonder,
Every square has wings.
In the City of Silver Bells
I can hear the Whirlpool
And the tune of a Legend,
And a voice of a myth.
In the City of Silver Bells
Every dove is an angel,
Every angel is stranger,
Every stranger is saint.
In the City of Silver Bells
I can pray like a child,
I can cry and be happy,
I can rise into Whirlpool,
Into Whirlpool of Wonder…
In the City of Silver Bells.
Сергій БАТУРИН
* * *
Ірині
Забудь.
Будь — за
чи поза,
просто будь.
То не сльоза,
то – подарунок Бога.
Не перебрешуть, то переберуть
закляті друзі –
заздрісно й убого
чи славу,
чи слова —
не в тому суть.
Не поговір, то наклеп.
Накип, осад.
Поглянь – нікчемні, як вони несуть,
як посаг,
свій,
на друзки битий,
осуд.
«Стилет і стилос» –
кожному своє.
Хто на хресті –
тому вже не до ренти.
А місто над рікою постає
марою стародавньої леґенди.
Тут кожен другий – Каїн, а не Кий.
І четверо з п’яти –
недавні зайди.
Тут під ногами – давні черепки й
дідівські черепи.
Та хто їх знайде?
Примір на себе шати тих примар:
волхвів, ченців, героїв, отаманів,
князів.
За данину
у давнину аж в Дар-
ниці у них купляли хани
хисткий і нетривкий недовгий мир.
…Націлені на Бога храмів бані.
Тут лиходій, лихвар, крадій, упир,
пророк і янгол –
бажані й жадані.
Отож – забудь.
Будь поза.
Просто будь.
У всіх свої пророки
та проріхи.
Крізь долі та міста вони течуть –
чи то роки, чи наші древні ріки.
Валентина ЗАХАБУРА
* * *
Очікуються мінлива погода і люди
беріть парасольки купальники і валер’яну
любіть ворогів пробачайте зрадливих коханих
або навпаки
бо щось-таки в краї цім буде
Рибалки вполюють лелек
риба зродить месію
сади заквітують а діти зростуть мудрецями
або навпаки
наблизиться щось далеке
віддалиться рідне та нас приведе до тями
Очікується гроза чи то тільки погрози
вдягайтеся зручно
кажіть найдорожчим кохаю
або навпаки
весна встає й позіхає
й дощить
люди думають кров люди думають сльози
