ще би ти
ще би ти не
ще би ти не спала
то може й повідали
про що щебетати будемо
і який на смак твій наступний сон
і який на вигляд вітер у скверику на прорізній
сонце в лимонаді з м’ятою яке на дотик
кажуть мені невідомі птахи
що застрягли десь між небом моїм вікном
і третьою ночі
хоч би не засинати
хоч би не зараз
і ловити голос переддення
екватор літа
екватор літа пахне теплими персиками
що в гніздах липня затишних і полинялих
як у надщерблених дзбанах і глечиках
вигрівали серця свої зболені трохи надпечені
настояні зливами ніжними втечами
пропахлі пуховим сіном і полинами
екватор літа всі дороги обвітрені
що звиваються безхвостими ящірками
і думки глевкі такі наче з тіста ми
і сльози бензину на зчухраних ліктях
дай подорожник аби перестало боліти
дорога курявою мовчить і біль вростає
екватор літа дзвенить непомитими п’ятами
терпкими стернями підгнилими греблями
соком шовковиці лиця заплакані
ліплять мелодію і заколисують
чіпких хом’яків і приручених лисів
розкидані сни як горошини тереблені
молоді реп’яхи на косах – літа середина
густе і в’язке як варення мамине
якби ж то знаття скільки літа іще відведено
поки бджоли кишать – а ти все меду дай
підсолодити втому і сни невідлежані
як шматок пирога літо надкраяне
заціпивши на язику його смак поранений
пережовуєш спогади спльовуєш все погане
кисло-солодкі дні на денах пам’яті помережені
і вже скрапують соком темно-зеленим
подихай зі мною між матіол і кленів
вже літо як теплі персики у мене в жмені
поки світанок займається абрикосовим джемом
диви не сполохай
розсипаючи думки на схололий асфальт
гублячи кроки в’язкі і непевні
у затерплому від сновидінь повітрі
поки розповзається млявим світом
попроси трохи джему до мрій
поснідай
поки вмивається у безхмар’ї
поки скрапує в обійми денішні
поки вростатиме
абрикосовими родимками на твоїх зап’ястках
поснідай
бо до наступного світанку бозна-скільки не їсти
бозна-скільки не дихати
Вікторія Оліщук
Україна, Кульчинки
