22. Микола Істин. Все заради майбутніх весен

3
1054

Дзвонять мені з інших життів.
Номери ситуацій висвічуються невідомі.
Вибиває серце двері із дому.
Звір насторожі землетрусів виє в передчутті.
Зими моїх минулих
періодів льодовикових,
звідки я вийшов,
звістки ще шлють.
Комусь, там, на іншому кінці часу,
знадобилась моя присутність, невчасно.
Але, коли наверху тривожно
над проваллями балансуєш,
знаєш, що вниз дивитися не можна,
бо через це впасти ризикуєш.
Перегортаю життя сторінки ─
кроками.
Збираю вершки з миттєвостей й пінки ─
роками.
Все заради майбутніх весен
земних і небесних,
в які світи переходять,
і люди із ними йдуть.
Тому минулого прострочені з‘єднання
і правд заплутані повідомлення
впорядковуються через нові перезавантаження,
і в переродженнях беруться до відома.


Білих хмар скуйовджені простині.
Бутонів розквітлих просинь.
Все, що є, – від на даху бузька
і весняних бруньок на тілі близькому
до зимового щастястояння –
народилося від кохання.
Всесвіти романами Богонаписаними,
відвертими виставами Ними поставленими,
з оголеними декораціями
планетами розлітаються.
А ми по медових сотах перетікаємо,
де душа переходить у форму тіл,
у раях парних перебуваємо,
встаючи з еросів сил світів.
Впадають сонця в моря,
народять нові атмосфери,
щоб дихала мрія
з любовної гри.
Різнотрав’ями,
різносмаків’ями –
перетинаємось,
творимось.
А Земля на гостині кохань
виглядає тортом покраяним.
І на дорозі відкраяній
ми людо-світи
як орбіти далеких привітів,
що розійшлися життями
та смертями
у пошуках безлічі раїв,
іще повернемось із долі надбаннями
та приєднаємось до всемережі чуттів –
небес щастів,
лібідо,
і лебедів…


Повітря сперте в гробниці літератури,
тут замурованим бути живому поету,
чиї орієнтири
не на чотири,
а на безліч сторін світу.
А він і не стверджував, що гравець
на тимчасовості шахівниці.
Бо не наростила його творчість біцепсів накладних
з книжкових накладів.
І не оперся на точку зору
критиків короткозорих.
Але він зачекає,
бо має
за звичність
вічність.
І через якусь тисячу років
від його кривдників не залишиться сліду кроків,
розсунуться стіни,
і з подихом змін,
через мільйон світлових,
можна щось й сотворити,
роздмухати в душі із ідей світи,
подати плани на неба підпис,
звернутися до вищого правосуддя,
долучитися дописами
до галактик нових надбуття.
Щоби не зотліти
в старих книгах
та не стати пилюкою в майбутнього ногах,
не замуровуйте, а давайте літературі дихати.

Микола Істин

Україна, м. Івано-Франківськ

Прокоментуєте?

3 КОМЕНТАРІ

  1. Сподобалось))). Змінні ритми, міжрядкові рими, асонанси…Живі вірші). «Дайте літературі дихати» — так).

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я