32. Марина Жойа. Двері у невідворотнє

1
675

Медитація

я розумію музику
я сумую, коли її довго нема
світ зачинився у мушлі глухонімого молюска
а я лишилася на березі і слухаю
але я не сама

відлуння течуть ритмічно
сльозинками морської діви
мені радісно і звично
впізнавати свої співи
у кружлянні пелюстка
у промінці тремкому
Бог мене качає на руках
я не заздрю нікому

зберігай мовчання
та не мовчи
коли це не можливо
множину нерівних величин
музика у вічності розподілила.

Двері

Ці двері, що перед тобою,
байдуже, що ледве визирають
з-під шкаралупи старої фарби,
всі у тріщинах, ніби пані у зморшках,
пані, яка бачила всі порушені обіцянки,
всі щасливі обличчя землі;
ці двері, що ведуть у нове,
непередбачене, невідворотнє,
як же лячно, як ніяково їх відчинити…
А раптом… Затамуєш подих —
ще один погляд назад!
Кинутий виклик такий тяжкий,
що його ані підняти, ані понести самому
не під силу…
І в твоєму погляді через плече є благання:
«Хто небудь! Допоможіть!»
Та цей вибір лише твій.
І як би лячно не було, не вагайся, бо
лише повітря тебе дихати навчить,
лише вода навчить тебе пливти,
а як жити – навчить саме життя.


Бігла до тебе морем,
Волосся розчісував вітер,
Бризкав під ноги зорі,
В небі посіяв квіти.
Зорі палали ясно,
Довірливо, кришталево.
Квіти укрили рясно
Гриву небесного лева.

Марина Жойа

Україна, м. Херсон

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я