Чернівці – місто чорнозему, чорного робочого люду. Саме сюди у середині ХVIII ст. втік із Литви прадід, не витримавши насильства німецьких рицарів над православною вірою. Називався він вельми пишно: Скульський Млака де Оробко. Дід Михайло переробив прізвище Оробко на Воробкевич. Батько – протоієрей Іван, русин-українець, викладач філософії та катехита місцевого ліцею. Про це пише uahistory.com.
Мама, Єлизавета Корлацан, донька румунського «протопопа з волоського Кимполунга». Дід по матері Михайло Юзарківський утік на Буковину з Великої України, не бажаючи служити солдатом. Своїм дітям дід подарував безліч оповідань про козацтво, Січ.
Троє малих Воробкевичів (Сидір, молодший брат Григорій та сестра Аполлонія) рано залишилися сиротами: їх забрали до себе в Кіцмань священик, дід Михайло та бабуня Параскева. Казки, пісні, оповідки про козаків дарувала дітям бабуня Параска. Чи не тому брати стали поетами? Син діда Михайла (дядько Григорія) чоловік велетенського зросту збурював майстерними історичними розповідями душу Сидора, Григорія та Аполлонії.
Після закінчення чотирирічної початкової школи у Кіцмані (викладання велося тільки німецькою мовою), брати продовжили навчання у Чернівцях.
Батько Сидора та Григорія – священик, викладач філософії у місцевому ліцею та духовній семінарії, тому сини безкоштовно навчалися в єдиній чернівецькій гімназії (звісно, німецькій) та духовній семінарії. Обоє братів на канікулах виїздили до сіл, записували пісні. Обидва прийняли сан священика.
Григорій Воробкевич не відставав від старшого брата: друкував українською та німецькою (під псевдонімом Наум Шрам) поеми «Богун», «Берестечко», «Богдан підо Львовом». На слова молодшого брата Сидір Воробкевич видав збірку пісень для школярів, єдиний на той час український посібник для буковинських учнів. Виступав проти «язичія»:
І так сталось на Вкраїні,
письмо їй забрали, —
Живе слово також вкрадуть,
як ‘го ще не вкрали.
1877 р.
Усю душу Григорій віддав коханій Марті. Молоді взяли шлюб, у щасті прожили три роки. Коли Григорій овдовів, виливав свій біль в елегіях. Від туги поет захворів, 20 листопада 1884 року через недугу він покинув паству в Топорівцях і переїхав до брата Сидора в Чернівці.
24 листопада 1884 р. життя 46-річного Григорія Воробкевича урвалося.
Прокоментуєте?
