Українка Марина Траттнер почала шукати у Швеції історію власної родини, а віднайшла розсип документів щодо минулого України, які знецінюють парадигми російської імперської історії.
Іноді дорогою до суттєвих відкриттів в українській історії стає приватна цікавість. Так сталося з українкою Мариною Траттнер, що живе у Швеції та працює юристом. У намаганнях описати минуле власної шведсько-української родини, вона звернулася до Державного архіву Швеції, де зрештою відшукала документи, цікаві для всієї історії України.
Спочатку нею були знайдені та перекладені раніше невідомі в Україні листи шведського короля Карла ХІІ, що правив у 1697−1718 роках, потім інші свідоцтва про Полтавську битву 1709 року. А вже далі українка знайшла в онлайн-архіві листи шведських комісарів у Польщі, які протягом століть описували історію східної Європи, зокрема, сучасних українських земель, козацтва та російських політичних діячів. Багато з цих листів ніколи не були доступні вітчизняним історикам, проте свідчать багато чого нового про минуле України, не інтерпретоване імперською, радянською та російською пропагандою.
Траттнер розповіла НВ про роботу з відкриття невідомих сторінок української історії, яку вона називає «очищенням».
— Шведський архів зберігає багато свідчень української історії. Чому широкому загалу про це стало відомо лише зараз?
— Матеріали шведських архівів були відомі і раніше. Їх досліджували багато істориків XIX століття. У 1898 році Київська Археографічна Комісія відправила до Стокгольма історика Никандра Васильовича Молчановського. Він написав звіт про те, що у Швеції зберігаються цінні архівні матеріали, які стосуються діяльності Богдана Хмельницького, але дослідити все він не зміг, тому що раптово помер за невідомих обставин. Після нього вже майже через століття з матеріалами шведських архівів успішно працював [український історик, один із представників УНР в еміграції] Богдан Кентржинський, він якраз дослідив відносини між Карлом XII та Іваном Мазепою.
У радянські часи Швеція вважалася буржуазною країною і навіть просто їздити, не те що досліджувати архівні матеріали, було складно. Історики, які приїжджали досліджувати документи пізніше, можливо, не знали, як саме організовані фонди архіву, тому що певні томи архівів, у яких були документи, наприклад, із Військової канцелярії Карла ХІІ, розділили на кілька частин. Знайти те, що належало до певного тому, займало багато часу. Навіть сьогодні ми відшукуємо і поєднуємо ці документи завдяки специфічному бруду, що на них присутній. До того ж, більша кількість документів написана від руки шведською, латиною, французькою, німецькою та іншими мовами. Часто ці мови змішували. У 1650-ті роки певні слова писали взагалі суржиком латини і шведської: корені були латинські, а закінчення — шведські.
Тут потрібна командна робота спеціалістів, і зараз ми майже сформували таку команду. У ній фахові українські та шведські історики, спеціалісти періоду Османської Імперії, нещодавно до нас приєдналися фахівці з Кембриджа та Оксфорда, що володіють десятками мов, і вже зараз робота йде швидко. Ми знаходимо документи, розчитуємо їх, додатково захищаємо оригінали, скануємо і викладаємо все у відкритий доступ, аби документи могли дослідити історики всього світу. Архіви Швеції — це 800 км книжкових поличок. Роботи ще багато.
— За які періоди історії вам удалося віднайти дані? Яких подій у цілому вони стосуються?
З кінця 1500-х років і до наших днів. Від подій, пов’язаних із [князем Великого князівства Литовського, що жив із 1460-го до 1530-го] Костянтином Острозьким, і до радянських часів. Усюди боротьба за Україну. Неймовірні історії героїв. Одна з важливих подій — битва між московитами, татарами і турками біля річки Прут 1711 року. Ми знайшли тисячі сторінок документів у дипломатичному листуванні Швеції, Польщі, Туреччини, Великої Британії, Нідерландів та інших архівах, які описують діяльність Карла ХІІ і Велику північну війну [1700−1721 роки]. У них ідеться про те, що під час битви біля річки Прут у липні 1711 року [російський цар] Петро І разом зі своєю армією опинився в оточенні. Його військо в паніці розбіглося, кинуло зброю і відмовилося захищати себе. Цар тричі надсилав листи з проханням про капітуляцію, дав хабаря [турецькому] Великому візиру, щоб підписати Прутський мир, обіцяв виплачувати річну пенсію кримському хану, звільнити Польщу і Україну, повернути Україні всі права і свободи незалежної держави. Потім повідомив про свою рішучу перемогу над турками, відмовився виконувати умови миру і погрожував піти війною на Константинополь, якщо статтю про Україну не інтерпретують на його користь.
Прокоментуєте?
