Пригадую, коли ми з сестрою були маленькими, батьки купували нам на новорічні свята хлопавки. Загорнені в лискучий папір, вони нагадували великі цукерки. З одного боку хлопавки – нитка. Треба різко смикнути за неї, і тоді з іншого боку з гучним бахканням вилітають і розсипаються на підлогу конфетті – маленькі й різнокольорові паперові кружечки, які потім так важко вимітати з килимів.
Хлопавка залишає по собі запах горілої сірки – солодкий і нестерпний водночас.
У дорожчих хлопавках завжди були сховані «сюрпризи» – пластмасові фігурки слоників, котиків, черепашок, поросяток або крокодильчиків. Іграшки у хлопавках були різнокольоровими, але дрібними, пласкими й дуже примітивними. Знайти їх серед конфетті було не так легко. Коли ж знаходили, дуже тішилися. Ми колекціонували ті фігурки. Разом із кишеньковими календариками, значками, марками та обгортками від справжніх шоколадних цукерок.
Згадую це без жодної краплі ностальгії. Лише – з відчаєм і болем. Адже нас тоді добряче ошукали. Від нас затулили увесь світ. Строкатим серпанком із конфетті і серпантину. Паперовим симулякром свята.
В нас тоді украли найважливіше. Правду.
На щастя, велика й лискуча хлопавка під назвою СРСР вистрілила. Із неї висипалася ціла купа різнобарвного сміття. Ми розплющили очі і замість дешевих пластмасових «сюрпризів» із жахом побачили неймовірну кількість згаслих навіки людських очей. Очей – закатованих у таборах, розстріляних у Сандармосі й Биківні, зниклих безвісти – письменників, художників, співаків, науковців, істориків, громадських діячів, священників. Очей мільйонів простих українських селян, виморених штучними голодоморами, знищених по засланнях…
Нині теж є такі хлопавки з кольоровим конфетті. За звичкою і досі шукаю в них пластмасові фігурки тварин. Але їх немає. Є лише запах горілої сірки. Солодкий і нестерпний водночас.
2019
Прокоментуєте?
