Борис Пономаренко. Тікають московити

0
216

Спішать, тікають, московити, –
Вже настрілялись, нагребли.
Та намагаються добити,
Кого зламати не змогли.
 
Їх танки – вкриті килимами,
У люках видно меблі й крам.
Кричить розбитими хрестами
Зруйнований столітній храм.
 
Мов ураган, немов хвороба,
У селах, фермах смерті тінь, –
Лежить постріляна худоба
І, як людина, стогне кінь.
 
Яку ж це душу треба мати,
Пекельну, як у сатани,
Щоб все живе перестріляти
І без жалю, і без вини!
 
Вони ще прагнуть жертв і оргій,
Яких не знали небеса…
Але підняв уже Георгій
Свого священного списа.
 
Як грім впаде на дикі орди,
Покриє їхнім трупом шлях,
А на землі – велично й гордо,
Замайорить наш рідний стяг.
 
Ще кремль недобитків гуртує,
І найманців вербує десь…
А світ нам щиро аплодує, –
За стійкість, вірність і за честь!
 
 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я