Письменник і лауреат Шевченківської премії Тарас Прохасько в інтерв’ю Укрінформу поділився думками про виплеканий російською літературою міф про російського солдата, ставлення до російської культури та сутність російської державності.
На питання про те, що «після Бучі, Ірпеня, Маріуполя російські військові майже повністю розвалили міф про радянського солдата, який рятує дітей, захищає весь світ від фашизму», Прохасько зазначив: «Цей міф був страшенно нав’язаним, наче під гіпнозом. Я не розумію, як так сталося, бо наші сусіди, які теж знали руського солдата, мали про нього зовсім інше уявлення. Ті ж поляки знали його як страшну і некеровану загрозу, як насильника. Але я б хотів, щоб остаточно розвалився і міф про те, що росія несе якусь величну Божу ідею. Цей міф також створений дуже давно, і грамотно та навіть шизофренічно існує не лише у військовий час. Ті ж руські туристи. Навіть якщо вони не роблять злочини, вони вирізняються особливістю своєї поведінки і способом говоріння в публічних місцях. Ті ж руські біженці по цілому світі, руські бандити. Зрештою, в американському та німецькому кінематографі є багато фільмів, де представники руської мафії ще страшніші, ніж якудза чи інші, бо вони кончені й аморальні типи. З іншого боку існує міф, що росія — це чистота, незіпсутість, носій Божого призначення, справедливість, людяність. Це дивовижно шизофренічна ситуація, яка, зокрема, виплекана й російською літературою. Навіть швидше пропагандою, яка використала цю літературу».
Письменник зазначив, що схоже ставлення в українців і до російської культури. «Те ж саме ставлення до російської культури, як до чогось особливого. У нас це ставлення було рабським. Нам утокмачували, що це є мова і культура пана, тому треба орієнтуватись на панське. Але мене дивує, що в цілому світі є прирівняння руської літератури до стану руського народу, нації, ідеології. Я б хотів, щоб цей міф нарешті розпався. А для українців я б хотів, щоб ми пережили досвід тріумфу, перемоги. Так, у нас є багато міфів про геройство, стійкість, козацтво, незнищенність, але є дуже мало того, що ми можемо раз і назавжди так перемогти, щоб це стало тріумфом цілої нації. Це було б дуже добре», — пояснив він.
На думку Прохаська, Україні варто було б «позбутися відчуття своєї причетності» до культури рф. «Нам потрібно позбутися відчуття своєї причетності до того. Тобто, руська література є, але однією із сусідніх. Коли ми це збагнемо, тоді одужаємо. Це дуже важко зробити, бо вона була в усіх руських інституціях, але це — шлях на оздоровлення і нам час це зробити. Якби у нас була вулиця Лєннона, Шекспіра, Вашингтона, то нічим би ніби й не шкодила вулиця Пушкіна. Тобто, не можна жити в такій загальній пропорції руських назв та їхніх осколків. Бо коли ми говоримо про вулицю Сахарова чи, приміром, Маміна-Сибіряка, то деякі його читачі можуть сказати, що він написав непогані романи. Ну і що? Тоді він має бути у бібліотеці, а не на вулиці», — переконаний письменник.
За його словами, сутністю російської державності є «випускання хаосу у світ»: «Їм потрібна хаотична діяльність на возвишеніє, а іншого способу, як приниження, вони для цього не мають. Тобто це деструкція та руйнування, бо лише тоді можливий лад, який би у них мав існувати».
Фото:Ксенія Янк
nv.ua
Прокоментуєте?
