***
Що дано, те й понесено,
Не залишиш у сні:
Птаха з пір’ям білесеньким,
З гострим вістрячком ніж…
Хоч гаряча й червона
Річка небом тече,
Хоч хмарина вороною
Сіла дню на плече –
Срібні вилиці місяця
Наче спраглі серпи…
Україно, ти вирвешся
Вільним птахом в степи!
ПАМ’ЯТЬ 2022
Нестерпна тая «пам’ять вічна»…
Смородина по-під призьбою
Покручена, непроріджена,
Незбирана… родить навіщось?
Там хлопчик з очима ясними
Гойдався на релі з небом.
Не скаже тепер: чи треба
Йому той букетик з айстрами
Під пам’ятник
восени –
Не повернувся з війни.
ЗАКОТИВСЯ НАПЕРСТОК ВІРИ…
Коли відбирають
Радість твою –
А вона, зазвичай, велика й сяюча –
То мусять натомість
Підсовувати будь-що:
В’язкий смуток і печаль,
Безсонні ночі,
Сльоту та безнадію
Монотонного сірого неба –
Аби лише приховати
Скоєне…
Коли крадуть
Щастя твоє,
То або серед глупої ночі
Підкидають під двері
Горе, загорнуте в пустоту,
Або серед білого дня
Кидають в очі
Хиже брутальне нахабство,
Що проростає в грудях
Болем пекельним,
Рветься назовні
Звіром скаженим,
Але так і залишається в середині
До скону…
Коли ж надумають зазіхнути
І на Душу твою –
Отоді нехай начуваються:
Бо готові всі нитки пам’яті,
Розвернувся вже сувій Всесвіту,
Нагострилося вістря сповіді.
…Відшукався й наперсток віри.
м. Запоріжжя
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
