«ГРАВІТАЦІЯ СЛОВА»: прості слова, глибокі до бездоння…

0
162

Не можу сказати, що ця поетична збірка до мене потрапила випадково. Зовсім – ні! Я давно звернула увагу на творчість нашої талановитої сучасниці з Бучі пані Юлії Бережко-Камінської, авторки багатьох поетичних збірок, активної дописувачки на сторінках соціальних мереж. Тому із задоволенням скористалася можливістю придбати у власну книгозбірню нову книжку письменниці «Гравітація слова», яка побачила світ у лютому цього року. Вважаю, що така подія не повинна залишитися малопомітною в літературному житті України.

Не занурюючись у глибокий літературний аналіз змісту збірки, – це зроблять літературні критики й літературознавці, – хочу донести до поціновувачів української поезії свої думки й міркування як пересічної читачки з приводу прочитаного. Нехай мій власний скромний відгук долине до авторки і послужить для неї моральною підтримкою духу після її важких поневірянь, які їй довелося пережити, спричиненими війною.

Чим же приваблює ця книга? По-перше, назва, як на мене, вдала, влучна, така, що інтригує, ‒ «Гравітація слова». Поєднання фізичного терміну «гравітація» та слова, що прийнято називати «Божою іскрою» ‒ «Слово», саме в цьому контексті це поєднання сприймається як органічне поняття. Лише на чисто матеріалістичний погляд слово нічого не важить. О, ні! Воно вагоме! Ще і яке! Слово буває важким, як стопудова гиря, а може бути легким, як пір’ячко, і ніжним, як подих немовляти. А ще ‒ слово ‒ це інструмент, яким майстерно володіє пані Юлія. І я, напевно, не зможу краще охарактеризувати це новонароджене письменницею «дитя», ніж це сказав у передмові книги Ігор Павлюк: «»Гравітація…»» ‒ це філософська лірика з любовно-інтимним окремим звучанням… і червоно-чорною ниткою прошита в усій книзі крізь призму розмаїтих настроїв і тональностей, свідомо чи надсвідомо, а може, і підсвідомо психофілософськи, архетипно, модельно, матрично, молитовно, медитативно…».

Книга дійсно заслуговує на увагу. Спробую це довести, виклавши свої думки після ознайомлення з новою поетичною збіркою пані Бережко-Камінської.

Вважаю за вдалу авторську знахідку – влучні тематичні назви розділів: «Медоноси», «Цілуй і зцілюй», «Прянощі», «Рід», «Далекі береги», «Грані тиші», «По крайці леза», «Високі води». Розмаїття своїх думок і почуттів поетка майстерно зуміла систематизувати в ці, сповнені великого сенсу та лаконізму, наративи.
Цікаві метафори, порівняння, роблять поезію авторки оригінальною, неповторною:

«Править заутреню сонце врочисте,
З придихом мружиться узбережжя,
Навіть його полотно кам’янисте
Ніжність по-своєму гладко мережить».

або:
«Тут варенням пахне і абрикосами,
Сіном недосушеним і сирами,
Тут дощі проходять над покосами
Босими дрібними ногами».

Читаючи твори пані Юлії, ніби потрапляєш в акваторію відчуттів: доцільна образність дає можливість бачити картину, «намальовану» словом, її поезія споглядальна й чуттєва: чуєш різноманітні звуки природи, відчуваєш на дотик предмети, уловлюєш запах трави, квітів, її слово живе, дихає, видає звуки, навіть смакує:

«Укриває вода невагомим батистом.
Камінь дихає білий і жаром, і сном,
Дерев’яні човни сліпо тичуться в пристань,
По-жіночому лагідно кожен залом».

або:
«Проступає у світ перевіяне літо ‒
Сон і сонце, і смак йому ‒ йод або сіль,
Чи гарячий полин і холодний мохіто».
Як гарно сказано! Так може сказати лише людина, залюблена в рідний край: «Примхливе літо сохне в спориші» або: «…а ранок пряжить збирані тумани»,
«Літо облизує губи гарячі,
Губить у травах сережки черешень».

Філософські роздуми про життя часто можна зустріти в поетичних візерунках: «Розсипався час, мов безплідний пісок зволікання», «Доме, спи і тримай облогу ночі, вічності та безсмертя», «І втримують дуби обм’яклу пам’ять листя ‒ Коротку, як життя, і як прощання, вічну».

Сила духу українського народу в поезії пані Юлії втілена у багатьох її творах, вона є закликом до боротьби за волю й незалежність країни:

«Ми стільки літ по крайці леза,
Ходили, зібрані в кулак.
А там, де лезо ‒ там і Лета,
Й до біса ваші бариші!
Бо навіть сила кулемета ‒
Ніщо пред силою душі!»

Письменниця в наш час здійснює велику громадську роботу за кордоном, знайомлячи та популяризуючи творчість українських митців слова. На мою думку, її можна назвати послом українського народу в царині української літератури і культури. А нову збірочку «Гравітація слова» пораджу прочитати. Впевнена, вона принесе вам багато позитивних емоцій, приємних відчуттів та хвилин насолоди й розради. І ви переконаєтесь, що

«Прості слова, глибокі до бездоння,
Наосліп лунко падають в серця».
 
Віра Мельникова,
письменниця, членкиня НСЖУ


nspu.com.ua
 
 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я