Попри те, що вже другий рік триває повномасштабна війна московії проти нашої держави, для українців цінності культури і красного письменства й далі залишаються на передньому плані. От і 140-річчя від дня народження (8 червня 1883 р.) Ольги-Олександри ДУЧИМІНСЬКОЇ (дівоче прізвище – Решетилович), української письменниці, публіцистки, етнографині, політв’язня совітських таборів, та 35-річчя її смерті (24 вересня 1988 р.) не пройшли повз увагу Літературного музею Прикарпаття, ОО НСПУ, Івано-Франківського відділу ВГО «Союз українок», які підготували й провели заходи до тих пам’ятних дат.
Пам’ятну таблицю освятив о. Орест Путько
Зокрема ім’я української патріотки, жінки високого інтелекту, проте надзвичайно драматичної долі, згадували педагоги й учні в «Літературній світлиці» Голинського ліцею на Калущині. А у Львові, в Інституті народознавства НАН України, відбулася з участю і прикарпатців приурочена до ювілею письменниці наукова конференція «Дух неволі мій не знає». Про ці заходи, як і загалом про неординарну постать Ольги Дучимінської, уродженки Львівщини, значна частина біографії якої пов’язана з нашим краєм, ми розповідали в обширній публікації «Галичанка-страдниця» («Галичина» за 3 серпня 2023 р.).
А тепер можемо поінформувати читачів про вшанування її пам’яті міською владою Івано-Франківська, яка предметно підтримала ініціативу «союзянок» про те, щоби встановити анотаційну дошку письменниці та громадській діячці на фасаді будинку на вул. Грушевського, 23. Тут після повернення із Сибіру мешкала її товаришка по ув’язненню в таборах – Мирослава Антонович, двоюрідна сестра Степана Бандери, і в цій квартирі Дучимінська часто зупинялася під час своїх приїздів до обласного центру Прикарпаття.
Виступає народна депутатка України Оксана Савчук
Освятив пам’ятну таблицю о. Орест Путько, заступник голови міської «Просвіти». З приводу цієї непересічної не тільки для франківців події до присутніх звернулася народна депутатка України Оксана Савчук. Вона, педагог за фахом, сказала:
– Пригадую, 2000 року я як виховниця дитячо-юнацького пластового центру набрала свій перший гурток, суто дівочий, назвали ми його «Перлина весни». Дівчатка хотіли дізнатися про визначних жінок, на яких їм варто рівнятися в житті. Тож ми провели тематичні вечори, присвячені, зокрема, народним учителькам і поетесам Марійці Підгірянці та Ользі Дучимінській – власне, про цю жінку я тоді й уперше розповіла своїм вихованкам.
Ользі Дучимінській на земному шляху випали дуже важкі випробування, одначе вона не опустила рук, не впала духом, не втратила віру в життя. Це для нас є прикладом того, що в час війни, який ми нині переживаємо, усі маємо бути сильними духом, підтримувати один одного, нести в душі несхитну віру в перемогу над ворогом…
О. Савчук за її безкомпромісну національну позицію, незламний дух, відстоювання основ державності, збереження української самобутності, як і за причетність до пошанування постаті Ольги Дучимінської, вручила Подяку ВГО «Союз українок» Ористлава Сидорук, голова цього Всеукраїнського громадського обְְ’єднання. Удостоєно його відзнаки і міського голову Івано-Франківська Руслана Марцінківа та депутатський корпус; керівника секретаріату міської ради Станіслава Козлова (до речі, й ведучого урочистості, який свою ґрунтовну розповідь про основні віхи біографії письменниці-патріотки поєднував з декламуванням її поетичних рядків); родину Олени Антонович і відомого громадського активіста Володимира Ковальчука; «союзянок» Оксану Ковальчук і Марію Вуянко, очільницю Івано-Франківського відділу ВГО.
Виступає очільниця прикарпатських «союзянок» Марія Вуянко
О. Сидорук нагадала слова Ольги Дучимінської: «Тільки повноцінна жінка може дати нації особистості з великим бажанням волі та самостійності». Роки таборів і поневірянь не зламали волю самої письменниці, яка була сподвижницею жіночого руху в Галичині, а під час Першої світової війни їздила з допомогою для військових на фронт, де воював і призваний до австрійського війська її чоловік Петро Дучимінський, теж учитель. Він після війни, вже як вояк Української Галицької Армії, опинився в Європі й так і не зміг повернутися до своєї дружини і їхньої дочки Оксани – то був для письменниці тяжкий удар долі.
Запрошена до слова племінниця Мирослави Антонович Олена Антонович розповіла, що в будинку, на якому встановили й відкрили в рамках програми «Івано-Франківськ – місто героїв» якраз напередодні 35-ї річниці смерті О. Дучимінської пам’ятну таблицю на її честь, письменниця не раз бувала – приїздила до них із Чернівців, де тоді мешкала в доньки письменниці Ольги Кобилянської, і завжди привозила дівчинці якісь гостинці, а пізніше, коли та підросла, просила Оленку сідати за піаніно і щось їй зіграти. Вже пізніше, з 1977-го, Дучимінська, яка була найстарішою серед українських письменників, постійно проживала в Івано-Франківську, власне, в отриманому Мирославою Антонович тимчасовому помешканні в будинку барачного типу на вул. Вовчинецькій. Там вона й відійшла у вічність 24 вересня 1988 року.
Почесний голова міського осередку «Союзу українок» Іра Дрінь у виступі згадала про те, що її бабуся по татові була знайома з письменницею, яка довгі роки вчителювала в Тяпчому на Долинщині. Пані Іра очолювала цей осередок у 1991–1997 роках, і жінки дали йому ім’я Ольги Дучимінської.
На урочистості були й гості зі Львова, Калуша, Коломиї, інших міст і сіл. Не могла не зацікавити присутніх інформація громадського активіста Василя Бойчука із Чернівців. За його словами, чимало матеріалів з особистого архіву Ольги Дучимінської виявлено за останні два роки, через пів століття (!) після того, як по смерті в 1972-му дочки Ольги Кобилянської – Олени, своєї попечительки, Дучимінська з певних причин змушена була покинути будинок, у якому, повернувшись із Сибіру, прожила майже 10 років.
Учасники урочистості сфотографувалися на згадку
На щастя, ті матеріали, знайдені під час двох ремонтів будинку, добре збереглися, бо були в скриньках. Це листи до Дучимінської, які свідчать про дуже широку географію її адресантів. А недавно нинішні власники будинку натрапили ще й на оригінали її листів до Ольги Кобилянської, а також на одяг, особисті речі, відзнаки, значки письменниці-галичанки. Їх, окрім її листів до «буковинської орлиці», які спершу мають дослідити літературознавці, передано до Чернівецького літературно-меморіального музею О. Кобилянської.
Під час урочистості хор «Берегиня» міського осередку «Союзу українок» подарував присутнім пісню «Заклик» на вірш уже згаданої поетеси Марійки Підгірянки й музику Галини Терлецької, активістки міської «Просвіти». У тому творі є такі патріотичні рядки, суголосні нашому воєнному сьогоденню:
Сестри, чи кожна готова
Поруч із браттями стати?
Нарід жде вашого слова,
Його готуйтеся дати.
Того ж суботнього дня в Архікатедральному і Митрополичому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відправили замовлену «союзянками» поминальну Службу Божу за письменницею, а в Музеї родини Гриневичів міського осередку «Союзу українок» відбувся вечір-спогад про Ольгу Дучимінську.
До речі, педагогиня, членкиня НСПУ, депутатка обласної ради Оксана Тебешевська, котра організувала й провела згадуваний вище ювілейний захід до 140-річчя від дня народження письменниці, народної вчительки, громадської діячки в «Літературній світлиці» Голинського ліцею на Калущині, видала поему «Ольга-Олександра», присвячену О. Дучимінській.
Поема Оксани Тебешевської – щойно із друкарні
Авторка поділилася радісною для неї новиною з користувачами фейсбуку: «Двісті строф поеми та есей, які входять до книжки, розповідають про цю неймовірну жінку-українку, про її життєву дорогу – з радощами дитинства та юності, з колючими дротами Сибіру й постійними переслідуваннями режиму; поетичну і прозову творчість, щедро напоєну світлом і любов’ю; невтомну громадську діяльність; листування з друзями та онуком Іваном». Опріч того, продовжує свій пост О. Тебешевська, «в есеї описана моя дорога до Ольги Дучимінської, йдеться про відзначення 140-річчя письменниці у Голинському ліцеї, мої відвідини ліцею імені Ольги Дучимінської у селі Тяпче, подано нові штрихи до біографії славної краянки».
Для того, щоб ми мали уявлення про її поему, авторка наводить дві завершальні строфи зі свого великого за обсягом твору, співзвучні 35-й річниці смерті О. Дучимінської, які ми й оприлюднимо тут:
Її зоря погасла в день осінній,
У час цвітіння білих хризантем.
Пішла велика жінка в безгоміння,
Терновим коронована вінцем.
Нескорена, незламна, яснокрила, –
Її сибірський морок не зборов, –
Нам незабудок китицю лишила
Й безмежну, наче небеса, любов.
Видання проілюстроване світлинами, частина із яких публікується вперше. Отож шанувальники поетичного таланту як Оксани Тебешевської, так водночас і творчості української письменниці Ольги Дучимінської, котра 1911 року дебютувала в красному письменстві збіркою віршів «Китиця незабудьків», прихильно зустрінутою читачами й літературними критиками, щиро вітають учительку, депутатку обласної ради, знану на Прикарпатті громадську діячку з народженням «Ольги-Олександри»!
Іван ГАВРИЛОВИЧ
Прокоментуєте?
