Наш співрозмовник Крістоф Шоман (1963 р.н.) – відомий французький письменник, науковець і громадський діяч. Доктор педагогічних наук, перебуває на викладацькій і видавничій роботі, яку поєднує з композиторською, письменницькою та виконавською творчістю. Керує «Видавництвом Крістофа Шомана» та виконує обов’язки віце-президентв Спілки видавців Нормандії. За його літературною редакцією французькою мовою опубліковано низку українських авторів, зокрема цього року в перекладі Дмитра Чистяка Антологію української поезії ХІХ – ХХІ ст. «Сонячні кларнети», а також двотомну «Історію українського народу» М.Грушевського, які здобули численні відгуки читачів, презентувалися на французькому та бельгійському телебаченні, на радіо «Франс Кюльтюр», у провідній бельгійській («Ле Суар»), французькій («Уест-Франс»), швейцарській пресі («Ліберте») пресі, на численних літературно-мистецьких заходах (зокрема у Стразбурзькому університеті) на підтримку України. Розпочато переклад цих знакових книжок італійською, албанською та іншими мовами. Нині ж до друку готується «Антологія української літератури ХІ – ХІХ ст.» і низка інших видань…
Дмитро Чистяк: Любий Крістофе, щиро дякую за підтримку міжнародних проектів Київської організації Національної спілки письменників України, за солідарність з українським народом і радий вітати з новою нагородою, медаллю «за жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського патріархату. Як виникла ідея публікувати українських авторів у Вашому видавництві?
Крістоф Шоман: Загалом завжди цікавився довколишнім світом і людьми, тому здебільшого був прихильним до «чужинецьких» проектів (хоча для мене вони геть не чужинецькі, а органічні частки великої панорами Людства). До вподоби мені й публікація двомовних книжок, із оригіналом і перекладом, аби франкомовний читач міг збагнути не лише смисл твору, але й відчути музичність першоджерела. Ось чому коли Ви звернулися через одного з наших авторів, паризького палеографа, до мене, відразу ж погодився на публікацію Вашої поетичної збірки саме у двомовному форматі. Таким чином «Надсадний сад = Verger inassouvi» вийшов у світ 2012 року і став першою ластівкою з майбутньої серії видань української літератури.
Д.Ч.: А далі – моє «Поле вечірнє і ранкове» (2013) про трагедію Голодомору за мотивами творів Павла Тичини і вибране Ігоря Павлюка «Поліська магма»… Аж ось від початку збройної агресії попри уривчастий зв’язок через бомбардування Ви надрукували Антологію української поезії «Сонячні кларнети» й оновлене видання двотомної «Історії українського народу» академіка Михайла Грушевського. Чи зможуть зацікавити ці книжки франкомовного читача і чи маєте вже відгуки про них?
К.Ш.: Мусимо відзначити, що саме драматичні події в Україні привернули увагу французької публіки до знедоленої країни, її народу, її культури й письменства зокрема. Звісно, французький народ, який давно всім серцем уболіває за мир і демократію та ненавидить війну й диктатуру, глибоко вражений і розчулений цією боротьбою, а тому, будучи прихильником гуманістичних ідеалів, франкомовний читач із щирим інтересом ставиться до української культури. Добре було би, щоби це зацікавлення протривало довше за новинну хроніку. Хай там як, а наші видання не раз представлялися на літературно-мистецьких заходах і скрізь їх приймали дуже тепло й щиро.
Д.Ч.: Російська агресія круто змінила наше життя. Деякі фахівці кажуть навіть про геноцид української цивілізації. Яке сприйняття війни в Україні у французькому суспільстві й у літературних колах зокрема?
К.Ш.: Під час презентаційних турів, спілкуючись із друзями-письменниками, зауважив, що не лише у слов’янських країнах до французької мови і літератури ставляться з глибокою повагою, але й французам дуже близькі слов’янські культури, зокрема красне письменство, музика й малярство, адже відчуваємо – це наші кузени. Може, через пристрасний, а водночас сентиментально-ностальгійний відтінок наших культур? Хай там як, агресія російського диктатора проти українського народу сильно травмувала французьку громадськість. Адже французи прихильно ставилися і до України, і до Росії, тож їх глибоко вразив напад нащадків царського режиму на мирних сусідів. Таке враження, що слов’янська спільність, спільність духовна і культурна нищиться, що один із наших кузенів хоче вбити свого брата, також нашого кузена. У нашій родині – братовбивство, до того ж, безпідставне, божевільне, неприйнятне. Гнітюче враження через усе це шаленство, нікчемство і гидкість. Як узагалі державець (зрадивши чи зненавидівши свій народ, адже послав на смерть десятки тисяч російських синів) може прагнути знищити націю, чи не найближчу до своєї? Для нас це незрозуміле, неприйнятне божевілля, ледь не самогубство. Саме так сприймають у Франції цю безпідставну війну. І, звісно, французи захоплюються силою, витримкою, шляхетністю українців і постаттю Президента, який ризикував життям, але не полишив управління державою, як на те сподівався ворог.
Д.Ч.: Ваша підтримка української культури та перекладних проектів для нас безцінна. Чого можна чекати в цій царині найближчим часом?
К.Ш.: Все це дуже люб’язно, але насправді просто роблю свою справу, віддаюся давньому захопленню – кортить поширювати те, що здається вартим поширення. Залишаюся відкритим до пропозицій, які сприятимуть ширшому розголосу української літератури й історії серед франкомовних читачів. Приміром, поряд з антологією «Сонячні кларнети» планую надрукувати двомовне видання двадцяти найцікавіших віршів про кохання з української творчої спадщини.
Д.Ч.: Чи могли б порекомендувати сучасних франкомовних авторів для представлення українській читацькій аудиторії?
К.Ш.: До мене як до видавця майже щодня потрапляють нові рукописи, та й кілька десятків книжок виходять у світ щороку, тому, на превеликий жаль, не маю досить часу для відстежування всіх новинок у книгарнях. А втім, шануючи своїх авторів (адже відкриття цікавого твору – неабияка втіха впродовж років, і ця втіха не вичахає), часто дивуюся тим авторам, котрих нині відзначають престижними преміями чи вихваляють у ЗМІ, адже зсередини знаю французьку книжкову «промисловість», що має спродати певну кількість видань для виживання, для забезпечення справжньої армії працівників, «фабрики» авторів, яких підносять «свої» критики у медіа, хоча більшість таких імен напевне забудеться за 10-20 років. Мені для втішання справжньою французькою літературою досить відкрити сторінки майстрів минувшини, адже вимогливість, якість отих писань досі не перевершили, та криниця – незглибима, ті скарби – світові. Маю на оці Флобера, Гюго, Бальзака, Золя… Цих авторів завжди радо читаю і перечитую. «Французька мова», словник, синтаксис, невичерпні мовні глибини, все – там. Але й у ХХ сторіччі перечитую справжніх класиків – Камю та Жіоно, витонченого Жана д’Ормессона, казкового Ромена Гарі (двічі лауреата Гонкурівської премії), таємничого Патріка Модіано, смаковитого Марселя Паньйоля з його вкрай зворушливою прозою та драматургією. А ось авторам ХХІ століття ще належить скласти іспит перед Історією…
Д.Ч.: Чи гадаєте Ви, що Україна одного дня зможе долучитися до Європейського союзу і стати органічною часткою європейської цивілізації?
К.Ш.: Як на мене, Україна вже, до того ж, дуже давно є частиною європейської цивілізації. У вашій країні почуваюся цілком по-європейському, як і в Празі, Варшаві та Будапешті. Сподіваюся, відразу після війни, звільнившись від кігтів північного ведмедя, демократична й незалежна Україна приєднається до великої родини європейських гуманістичних демократій. Адже саме за цінності гуманізму й демократії йде нині боротьба, саме їх прагне знищити Путін для збереження своєї тиранії. Дарма що в нас різні кольори прапорів, маємо гуртом вистояти супроти диктатора, який прагне знищити українську демократію, а заразом – послабити й розколоти демократичну Європу. У планах Кремля війна в Україні – спосіб знищення Європи. Ось чому європейці, і французи зокрема, об’єднують зусилля для допомоги Україні – аби вона якнайшвидше вийшла із цього бою переможною. Виживе Україна – виживе Європа і демократичний світ! І радо привітаємо наших слов’янських кузенів-українців у розширеному Євросоюзі!
nspu.com.ua
Прокоментуєте?
