«Літературна скриня» об’єднує карпатських письменників

0

Майстри слова готують творчі здобутки до 30-річчя Незалежності України.

Два роки тому створено Народний літературний музей Закарпаття. За цей час заклад став одним із важливих культурних центрів краю. Тут із повагою ставляться і по крихтах збирають усе, що може свідчити про творчі здобутки письменників, складну, часто трагічну історію літературних змагань у цьому найзахіднішому регіоні України.

Про це пише ukurier.gov.ua.

Місце для творчого спілкування

«На засіданні правління Спілки ми вирішили, що потрібно створити музей, який був би не просто хатою-читальнею, а літературно-науковим, методичним центром карпатського регіону, — ділиться думками завідувач цього закладу Василь Густі та продовжує: — Розташування Закарпаття спонукає до творчого спілкування з іншими областями України, краями в сусідніх Угорщині, Словаччині, Румунії, Польщі.

Звичайно, тісні контакти з вітчизняними й українськими письменниками сусідніх країн мали б знайти відображення в діяльності музею. Обласна рада нас підтримала рішенням сесії, і створено філію Закарпатського художнього музею імені Йосипа Бокшая «Народний літературний музей Закарпаття». По-іншому його ще можна назвати «літературна скриня».

Закарпатський поет і перекладач Василь Густі, який нещодавно відзначив 70-річчя, три терміни очолював Закарпатську обласну організацію Національної спілки письменників України. І тоді, й раніше він був активним учасником літературного процесу в області, знайомий чи не з усіма колегами по цеху, які творили і творять на Закарпатті. Не випадково саме йому довірено очолити цю «літературну скриню», в якій об’єднано всі часи, всі майстри художнього слова краю.

Василь Петрович поки що тут один-єдиний працівник. Але, маючи підтримку колег, рідних і близьких письменників, багатьох з яких немає серед живих, він уже зробив багато. Систематизував експозицію за хронологією розвитку літературного процесу і персоналіями, їхнім внеском у літературу.

За два роки кількість експонатів зросла від 800 до понад 4 тисяч. Це і книжки, і рукописні твори, автографи та речі, якими користувалися письменники Закарпаття. Велику частку надбань становлять видання, які подарували музеєві літератори-побратими з Галичини, Буковини, сусідніх країн, де творять українською або перекладають з неї угорською, словацькою, румунською, польською мовами.

Основу заклало давнє Євангеліє

Розпочинаючи екскурсію музеєм, Василь Густі привертає увагу до давнього рукописного Королевського Євангелія, вік якого — понад шість століть. За консультаціями науковців зусиллями фахівців кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту (нині Закарпатська академія мистецтв) на чолі з кандидатом мистецтвознавства художницею Одаркою Долгош, цінна рукописна пам’ятка побачила світ у вигляді факсимільного видання «Королевське Євангеліє 1401 року».

Заглибитись у літературну минувшину краю дають змогу твори письменників-будителів Олександра Духновича й Олександра Павловича, їхніх попередників Михайла Лучкая, Василя Довговича та інших. Є й зразки видань перших письменників Закарпаття, які закладали основи української літератури, Олександра Маркуша та Луки Дем’яна.

На початку 1920-х на Закарпатті бурхливо розвивалась українська література. А саме тоді, коли цей край став домівкою для творців художнього слова, котрі переїхали з іншого боку Карпат, — Галичини, Волині, Наддніпрянщини. Серед літераторів того часу найвідоміші Василь Пачовський, Володимир Бірчак, Спиридон Черкасенко, Олег Ольжич, Улас Самчук, Марійка Підгірянка. Вони відіграли важливу роль у становленні когорти письменників, які народилися й виросли на Закарпатті, — Василя Гренджі-Донського, Зореслава, Юрія Станинця, Федора Потушняка, Юлія Боршоша-Кум’ятського, Івана Чендея, Юрія Керекеша. Твори цих майстрів художнього слова займають чільне місце і в літературі краю, і в музеї.

У музеї зберігається прапор зі сходу України, який подарували бійці-атовці, з автографами

Трагізм минулого і велич сьогодення

Василь Густі в екскурсії музеєм виокремлює трагічні сторінки, яких не оминуло письменництво краю. Чимало яскравих його представників загинули в період Другої світової війни у німецьких концтаборах або зазнали репресій у післявоєнний період — у сталінських катівнях. Серед них Августин Волошин, Марко Бараболя, Іван Ірлявський, Дмитро Вакаров, Андрій Карабелеш, Андрій Патрус-Карпатський. Їхні твори формували світогляд і майстерність наступних поколінь письменників.

Один із найпомітніших в експозиції стенд із лауреатами Національної премії імені Тараса Шевченка. Їх Закарпаття подарувало Україні аж сім: Іван Чендей, Олекса Мишанич, Петро Скунць, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, Дмитро Кремінь, Оксана Луцишина. Таку велику за чисельністю когорту письменників — лауреатів Шевченківської премії непросто знайти в інших регіонах України.

А ось під склом речі з творчої робітні письменників. Тут і допотопні чорнильниці, і набір ручок, які тримали в руках відомі автори, друкарська машинка тощо.

«А ця попільниця неодноразова літала приміщенням. Її кидав Петро Скунць», — з усмішкою зазначає Василь Густі.

На почесному місці — військові нагороди літераторів за їхні бойові заслуги у війні.

Василь Густі приймає від Марини Попович-Павлік дарунок музеєві — дві її нові книжки

Твори мовами меншин

На багатонаціональному Закарпатті рідною мовою писали, створюючи високохудожні твори, угорці, румуни, росіяни, словаки, німці, роми. Їхні доробки теж не залишилися осторонь: на стендах представлено видання різних років, творчі біографії їхніх авторів.

Привертають увагу численні книжки, що презентують українську, зокрема закарпатську літературу, фольклор угорському читачеві. Вони регулярно виходять в Угорщині, де інтерес до звичаїв, фольклору, культурних надбань українського краю, що сусідить із цією країною, традиційний.

Чимало двомовних книжок, у яких художні тексти подано паралельно українською й угорською. Це полегшує іноземцям вивчення мови Шевченка, дає змогу відчути дух оригіналу. У цьому контексті слід згадати видання з перекладами Шевченкового «Кобзаря». Усі їх подарували музеєві автори-перекладачі.

Будівничі мостів між країнами

Літератори — будівничі мостів, що єднають країни. Про це свідчать давні творчі зв’язки закарпатських письменників із колегами із сусідніх країн, які писали або пишуть українською. Це Олена Рудловчак, Іван Яцканин, Юрій Бача, Надія Ворхол, Мирослав Ілюк та чимало інших, які живуть у Словаччині. Микола Корсюк, Михайло Гафія Трайста живуть у Румунії, а Сергій Степа — в Угорщині.

Розвивати ці зв’язки у міжнародному вимірі допомагають фестивалі «Карпатська ватра», історію яких фіксує музей. «Горить, горить «Карпатська ватра» — вогненна пісня неба і землі», — написав про них поет Дмитро Кремінь. На ці заходи з’їжджаються поети й прозаїки, фольклористи, літературознавці, щоби поділитися творчими набутками, презентувати свої видання тощо. У минулі роки таких форумів відбулося вже п’ять. Але через події на сході України та пандемію літературний фест не відбувався останні кілька років. У Закарпатській письменницькій організації сподіваються, що через якийсь час полум’я ватри, запаленої літераторами, знов розгориться.

Із нагоди 30-річчя Незалежності України організатор і хранитель фондів музею Василь Густі влаштував книжкову виставку.

«Вона засвідчує, що наші письменники завжди були в передових лавах тих, хто боровся за незалежність Української держави, її розбудову, — розповідає Василь Петрович. — Такими самими послідовними і невтомними вони залишаються й нині. Це підкреслює добірка цих видань, публікацій багатьох письменників Закарпаття — представників різних поколінь і літературних жанрів».

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я