7 лютого, у Всесвітній день читання вголос, вирішив заскочити до Ірпінської міської бібліотеки імені Максима Рильського на цікаву подію. По-перше, проводилась презентація книжки мого доброго знайомого і першого творчого наставника Мартинюка Сергія Яковича, а по-друге, відбувалися читання вголос прозових і віршованих творів.
Правду кажучи, у питаннях організації подій і акцій нашій бібліотеці є куди рости, до того ж – потрібно, необхідно рости задля створення дійсно потужного культурного й літературного осередку в Ірпені. Звісно, беручи до уваги нинішній економічний і політичний стан країни, не маю права критикувати якість проведення нинішніх заходів, але все ж дозволю собі закинути вудку на майбутнє.
Я пожвавився, коли слово надали Сергію Мартинюку для презентації книги «Українці – люди Сонця Неба». Я й раніше бував на його презентаціях і вже чув більшість промовлених ним фраз, але й цього разу із задоволенням прослухав усе – від початку й до кінця. Цей письменник – націоналіст мистецького калібру, загартований у боях, чиї слова щирі й відверті, а ідеї водночас радикальні та величні, але правдиві. Він своєю творчістю гартує і додає сил жити і творити. Він своє відвоював, тож тепер зрошує ґрунт, щоби посіяти насіння майбутнього, новітнього націоналізму. Його промови спираються на важливість національної пам’яті, свідомості та ідентичності.
«Я українець і маю розум переможця» – ось життєвий афоризм Сергія Мартинюка. Чи є він правильним? Вирішувати кожному самостійно, бо почасти з ідей старих виникають нові – прогресивніші, тож, прочитавши будь-яку книжку Сергія Мартинюка, свідомий юнак чи дівчина зможе сформулювати для себе засади сучасного націоналізму, відкинувши подекуди надто радикальні твердження мудрого солдата-письменника. Проте, звичайно, треба викорінювати із себе російську матрицю «какаяразніца», яка глибоко в’їлася під нашу шкіру. І дуже актуально вписується фраза Сергія Мартинюка «Бути Українцем не соромно. Соромно цим не пишатися».
Читання творів Сергія Мартинюка варто поєднувати із глибокими роздумами і логічними міркуваннями, вони, як алмази, що потребують обробки молодого майстра-ювеліра. Без націоналізму не існуватиме України, без майбутніх націоналістів доля нашої держави непевно поглядатиме в майбуття.
Наприкінці хотів би поділитися невеличким верлібром, який якнайточніше описує всю важливість і потрібність справи, яку робить Сергій Якович Мартинюк:
Майбутні націоналісти
Старі націоналісти засинають,
У снах зринають потомки їх всесильні –
Нова еліта, нові творці держави
З думок величних формують океан!
З нічого – все можливо, з нічого стався всесвіт,
І ми з нічого сформуємо себе,
Бо руки чесні й мозок нестандартний
Ведуть вперед новаторів закону!
До себе – скромна гордість, до інших – світла шана,
Ми в мирі мріємо творити ідеали,
Ми мріємо служити нашим сім’ям,
Служить народові, служить його синам!
І як післямова. Бажаю Сергію Яковичу творчої наснаги й енергії, запалу і сили слова, міцності й мудрості, а ще – більше виданих книг. Усе тільки починається!
Богдан Притула, 16 років, поет
