Світлана Талан — почесна громадянка Сєвєродонецька, членкиня Національної спілки письменників України та володарка відзнаки «Золотий письменник України». У своїй творчості пані Світлана часто надихається людьми та подіями рідного краю. Книгами Талан зачитуються, обговорюють та чекають на новинки. Нещодавно жінка на своїй сторінці у фейсбуку оголосила, що працює над новим важливим матеріалом. «До уваги сєвєродончан! Ми любимо своє місто, сумуємо за ним, бо там лишилася частинка нашого життя та серця. Але те, що ми пережили, починаючи з 24.02.2022 року, мають знати й інші українці. Тому, поки всі події до дрібниць не стерла наша пам’ять, пропоную написати спільну художню книгу. Про історію нашого Сєвєродонецька мають знати у кожному куточку нашої країни. Це потрібно не лише нам, а ще й наступному поколінню!” “Сєвєродонецьк онлайн” поговорив із відомою землячкою та з’ясував, як виникла така ідея та як можна приєднатися до створення спільнотвору.
— Зберегти спогади про Сєвєродонецьк — чому важливо? Пані Світлано, як виникла ідея звернутися за допомогою до містян?
Раніше був задум написати самій про події у Сєвєродонецьку, починаючи з 24-го лютого 2022-го року, вже збирала матеріал. Спілкуючись із земляками, які вимушені були покинути місто, читаючи їхні пости у соцмережах, я неодноразово стикалася з тим, що мешканці інших регіонів країни не усвідомлюють повною мірою, як це — жити повноцінним життям і в одну мить усе втратити. І йдеться не лише про матеріальне, яке наживалося впродовж усього життя, а й про те, як бути позбавленим минулого, де лишилося дитинство, студентські роки, народження дітей, родина – все-все. Немає порозуміння, як це жити, коли знищене не лише житло, але й дорогі серцю речі.
У переселенців вирваний шмат їхнього життя живцем, без анестезії. Мені здається, що з такою любов’ю до рідного Сєвєродонецька не живе більше ніхто. Я вже не раз зазначала, що наше місто має магічну силу любові, яка притягує до себе й не відпускає. Тому ми з таким болем покидали рідне місто й з цим болем жити нам до скону. Про трагедію інших міст знає вся Україна. А про Сєвєродонецьк, який часто плутають із Донецьком за трохи подібною назвою? Чому про наше місто не мають знати більше українців? І хто, як не самі сєвєродончани, має розповісти про нього, викласти свої історії не лише для сучасного покоління, але й для історії? Наступного року буде ювілей Сєвєродонецька. Заслужений журналіст України Семен Перцовський готує книгу про Луганщину, її історію від давнини до 2023-го року. Я ж пропоную написати художню книгу за реальними фактами. Спогади очевидців – завжди найправдивіша історія.
— Наразі чи відгукнулися на заклик сєвєродончани?
Підтримали ідею написання книги багато сєвєродончан. Знаю, що згадувати ті трагічні події нестерпно боляче, хочеться все забути, викреслити з пам’яті, але ми маємо це зробити разом! Кілька історій вже є і я дякую за мужність першим! Є розповіді, які передали мені телефоном, є написані російською і я сама роблю переклад, потім надсилаю всі роботи на погодження оповідачам.
— Чи можуть люди писати анонімно?
У мене є одна історія, яку розповіла жінка похилого віку. Я її добре знаю, але вона просила не вказувати її прізвище. Я їй повністю довіряю, тому її розповідь увійде до книги. Якщо буде подібне бажання, то, будь ласка!
— Якщо хтось надішле спогади, а вони будуть відверто проросійськими, такі собі “ждуни”, чи побачить світ їхня версія подій?
“Ждуни” нехай пишуть свою історію зради та публікують у тій країні, яка їм так подобається.
— Як можна долучитися до спільнотвору?
У нас мало часу, щоб встигнути зібрати всі спогади, мені викласти їх у формі розповіді, знайти видавця тощо, щоб Сєвєродонецьк наступного року отримав на свій ювілей подарунок. Мені доводиться працювати пізно ввечері або навіть уночі, бо маю і свою основну роботу. Тому прошу не затягувати у часі та писати зараз. Можна надсилати мені повідомлення чи свої контакти у месенджер. Вдячна кожному небайдужому сєвєродончанину!
Сторінку письменниці можна знайти за посиланням.
Катерина Горячко
Прокоментуєте?
