Саме діамантом, образно кажучи, хочу означити мистецький талант самобутньої поетеси Наталі ДАНИЛЮК із селища Перегінська на Рожнятівщині, щоб як літературний критик висловити найвищий вияв свого захоплення її творчістю. Майже десять років минуло від початку активного вигранення поетичної майстерності авторки у літературному просторі України – від появи у світ першої книжки її поезій «Та жінка, що навпроти у вікні…» і до ще оповитої запахом друкарської фарби нової, шостої, збірки поезій «Непроминальне», яка днями вийшла друком у Білій Церкві і яку представили на всеукраїнській онлайн-платформі Zoom. Про це пише galychyna.if.ua.
Непроминальне, вічне, нетлінне, невмируще… Очевидно, тільки у часі життєвих ювілеїв надходить до людини така глибока задума. Тож нова книжка поезій Наталії Данилюк хоч і не ювілейна числом, проте віхова за змістом. У передмові до видання «Поетичні вершини Наталі Данилюк» член НСПУ, НСЖУ та НСКУ поет і керівник Рожнятівського районного літоб’єднання «Ґорґани» Любомир Михайлів зазначає: «Якщо говорити про поетичні вершини талановитої української поетеси Наталі Данилюк, то зразу можемо сказати, що вони високі – освітлені сонцем свіжої мислі, обрамлені розмаїтою системою художніх образів і глибоко вросли корінням у потужні пласти народного життя і побуту…».
Характерно, що в її поезіях героїня не лише шанує нетлінні громадянські й родинні підвалини, витає в небесах світлої святкової радості та захопленнях Божим дивосвітом навкруг і сповитку почуттів серця, а й передовсім заглиблюється у суть свого «я» – у зміст життя.
Писанко барвиста, візерунчаста,
Благодаті всім нам прихили!
Вже сади пробуджені розбруньчились,
У цвітінні вишень попливли.
День такий – аж боязко зурочити,
Сколихнути дихання трави!
І полощуть бані позолочені
У небесній купелі церкви.
Сповіщають дзвонами щасливими
Світлу, благодатну новину.
Господи, прошу, благослови мене
У смиренні провести весну…
Дай мені набутися у спокої
Із близькими, щирими людьми,
Дай терпіння й мудрості високої
Не ворожість сіяти, а мир.
З тріском не зламатись, не зачерствіти,
Не збідніти серцем на любов,
В самоті не розгубити безвісти
Оберіг родинних молитов!..
Не дозволь, щоб кинула під колесо
Безпросвітних буднів суєта…
Дай, щоб у душі розвеликоднилось,
Як у храмі нашого Христа.
У новій збірці поезій Наталя Данилюк пропонує читачам п’ять розділів, які і тематично єдині, і за своєю вагою рівносильні, а вкупі творять неповторний образно-поетичний орнамент: «Тулюся душею до споминів», «Дорога до отчого дому», «Помовчати про щастя», «Скринька див», «Що там, на годиннику?».
Читаючи поезії Наталії Данилюк, зокрема і твори з нової книжки «Непроминальне», мені не хочеться бути скупим на слова свого захоплення, а завжди хочеться читати її поезії не лише наодинці, а й для загалу – ділитися враженнями. Представляючи кожну збірку талановитої поетеси, защораз дуже боюся бути заскромним – недооцінити чи недостатньо підтримати поетесу, чия поезія нині є окрасою літературного Прикарпаття.
Ігор Лазоришин
Прокоментуєте?
