ЗЕРНО З КРОВ’Ю
Продається з Одеси добірне зерно,
Бо Імперії є обіцянка,
Тільки докери бачать, що з кров’ю воно,
Котра щедро лилась на світанку.
У зерні розпорошені рештки ракет,
Мабуть стане твердою пшениця,
А в ООН вже вручають Росії букет,
Дивний символ для хижих амбіцій.
Африканці, готуйте голодні роти,
Споживайте із борошном м’ясо;
Аплодує невтомно шаленству мети
Більшовизмом отруєна маса.
З неба падають в шанці червоні дощі,
Кожна крапля – зародок зернини,
Позбиралось колосся в високі кущі,
Поглинаючи кров щохвилини.
КРИМ ПЛИВЕ ДО РІДНОЇ ГАВАНІ
Загубився він на переправі,
У Чонгарських водах і пісках,
Тимчасово втратив рідну гавань,
Бо тоді не зміг здолати страх.
Надійшла флотилія ворожа,
Відірвала з м’ясом якоря,
І нову зробила огорожу,
Славлячи здобутки упиря.
Крим в лещатах борсався несміло
Та й затихнув, плачучи потай,
А йому викопував могилу
В триколор замотаний глитай.
Знову стало гупати поблизу,
Обірвався жмут ганебних пут,
І втекли налякані мармизи,
Східний обираючи маршрут.
Крим чекає, дивлячись на плавні,
Крим чекає, дивлячись в піски,
Що його обійме рідна гавань,
А у небі з’являться зірки.
УКРАЇНСЬКА ГРАМАТИКА
Тут не тільки різниця – багато різниць,
І словник, і граматика різні,
На свободу виходять з умовних в’язниць
Несподівані риси наскрізні.
Тут апостроф в рядку, ніби піднятий меч,
Ніби лицарський символ Європи.
Він зберігся усім ворогам всупереч,
Перерізавши пута і стропи.
Особливого значення літера «ї»
Набуває під поглядом пильним,
Адже з нею важкі вигравали бої,
Щоби текст став і сильним, і вільним.
Вся граматика є віддзеркаленням доль,
Не простих, і не завжди звитяжних,
А абетка стоїть, мов алея тополь,
Як анонс перемог неосяжних.
НАЗВИ НА КАРТІ
Чернівці, Чернігів і Черкаси,
Рідний Київ, села у Дніпра
Знав давно, а із місцин Донбасу
Був в печерах, де Свята Гора.
А тепер локальних топонімік
Начитався так, що дим із вух.
Їх складаю разом, як алхімік,
Відчуваю неповторний дух.
Тут тобі і Куп’янськ, і Рогачик,
Берислав, Олешки, і Бурлук,
І за кожним містом серце плаче,
З селами не хочеться розлук.
Все моє на карті України,
Рідне все і рівно дороге,
А москаль і ріки, і долини,
Знов псує своїми БТГ.
Вірю я, що скоро час настане:
Буде вільним край чудових назв,
На Хрещатик вийдуть ветерани
І складуть свій остаточний пазл.
ПУТІН І ПУШКІН
(імперське єднання)
Клеветники, враги России!
Что взяли вы?.. Еще ли росс
Больной, расслабленный колосс?…
Скажите: скоро ль нам Варшава
Предпишет гордый свой закон?
Куда отдвинем строй твердынь?
За Буг, до Ворсклы, до Лимана?
За кем останется Волынь?
За кем наследие Богдана?
Признав мятежные права,
От нас отторгнется ль Литва?
Наш Киев дряхлый, златоглавый,
Сей пращур русских городов,
Сроднит ли с буйною Варшавой
Святыню всех своих гробов?
(А. С. Пушкин)
Думки одні, одна порода,
Один загарбаний посад,
І кров чужа як нагорода,
І над Невою мідний зад.
Росія вигаданих міфів,
Росія радісних тортур,
І блоківських розкосих скіфів,
І нищівних літератур,
І рабських назв затихлих вулиць,
Де переможних маршів дзвін,
І Пушкін, бронзовий прибулець,
І вічний потяг до руїн.
Поет – воістину предтеча,
Який поет, такий і трон,
З якого сечу ллє старечу
Новітніх «Пушкіних» патрон.
Культура щирого розбою
Від чукчів до естонських миз;
В кишені Пушкін, як набої,
Аби нащадок щось відгриз.
Вони – один комплект, по суті,
Пророк і вимолений кат.
Де Пушкін є, там є і Путін,
Де Петербург, там Ленінград.
ОСТАННЯ МОБІЛІЗАЦІЯ
Ось і фінал у всій своїй красі,
Останній крок до ядерного пекла,
На пункти збору сунуться усі,
Кому свобода муляє нестерпно.
Іде москаль, і жирний, і худий,
Аби чуже своїм назвати спадком,
Аби завести залишки орди
Для створення нацистського порядку.
На совість не надійтесь москаля,
Нащадки гунів люблять різанину,
Йому що дід з ціпком, що немовля,
Він спалить дім за чарку й цибулину.
Ніколи не чіпали їх язик,
Ніхто не рвав смердючі огорожі,
Вони самі встрявали два рази,
Та в третій раз їм доля не поможе.
Авжеж, мобілізацій було дві,
І в хвилях тих мільйони потонули.
На диво українці ще живі,
Дороги до Європи перетнули.
І в третій раз москаль послав дітей
На незворотний шлях мобілізацій,
Щоб грудами обгризених костей
Потішились загони папараці.
Росте з бруківки ядерний удар
На цвинтарі порепаної слави,
На місці Лобнім возведуть олтар
Майбутньої маленької держави.
І прийме річка мрії москалів,
Відправивши за течією попіл,
Храм Покрови Іванів-Василів
Уклониться оновленій Європі.
НЕБЕСНІ ДЗВОНИ
Вони вгорі бринять на рубежі,
Вони чатують і вони боронять,
Відводять від своїх ножі чужі,
Свої ножі підводячи до скроні.
Вони угору виросли з землі,
Земля своя на небі має силу.
Цього не знає покидьок в Кремлі,
Що риє своїм підданим могилу.
Маленький біля озера рівчак,
Окоп глибокий у степу родючім
В небесних віддзеркалюють очах
Звитягу Конотопа, горе Бучі.
Небесний дзвін завжди на сполох б’є,
Але його не кожен навіть чує.
Жовніри тут воюють за своє,
Хоч пафосно не промовляють всує.
ЧУТТЯ ЄДИНОЇ РОДИНИ
Поет правий: коли важкі хвилини
Кладуть на серце відбиток гіркий,
Лише чуття єдиної родини
Врятує, хоч і сиплються зірки.
Ми всі – одне, і разом жити треба,
І попри гнів, і попри щирий жаль.
Не тільки смерть на нас упала з неба,
А й заповіту грізного скрижаль.
У нім слова, пекучі, мов отрута,
Там клятва і прокляття водночас,
Там ненависть, розжарена і люта,
І там любов, що об’єднала нас.
ВОРОГИ ВСЬОГО ЖИВОГО
Тихо падають листочки
На занедбаний город,
Під віконницями мовчки
Тануть залишки скорбот.
Людність вимерла до краплі,
В стайні – залишки тварин,
Декорації спектаклю
Застосованих доктрин.
Чорний ліс і жовті тріски,
Не засіяна рілля.
Вже загарбникові мізки
Не дістанеш звідтіля.
Полетів на південь бусел,
Та навіки він один.
А далекі землетруси
Визначають плин хвилин.
Запланована безодня,
Де загине все живе.
Це принесло нам сьогодні
Що там завтра припливе?
ЗВІЛЬНЕНИЙ ХЕРСОН
Серце міста в спустошенні дикім,
Все розкрадено, всюди лайно.
В малій церкві розгублені лики
Споглядають Потьомкіна дно.
Ні Суворова, ні Ушакова,
Тільки вітер куйовдить плакат.
Вже не прийде імперія знову,
Не підніме шпіцрутени кат.
У будівлях закладені міни,
На погостах могили нові.
А чи в головах визріли зміни,
Щоб здолати ланці вікові?
Не біда, що розлючений ворог
Експонатів позбавив музей.
Може щезне із ними і морок,
І московський підступний єлей?
На околицях танки й гармати,
За Дніпром окопалась орда,
А земля – пограбована мати,
А у селах розбитих біда.
Ще зійдуться військові дороги
В українській фортечній Керчі,
І махновці прийдуть за пороги,
Розгорнувши тачанки вночі.
ГАРМАТА
Уперта в землю, дулом вгору,
Суворим поглядом на схід,
Тверда, мов символ непокори,
В бою гаряча, як болід.
Своїх дітей на ратну справу
Сама жбурляє в далечінь,
Опора миру і держави
І вогнегасник потрясінь.
То виринає довге тіло,
То знов лягає на лафет.
Краса і гордість, люта сила,
Що здатна вирватись з тенет.
А як горить на тому боці!
Яке там пекло, жар який!
Не вчив гармату Песталоцці,
Але урок ствердився в ній.
І той урок летить за обрій,
До стін підступного Кремля,
Бо вірно служить справі добрій
Ще з Корибута-короля.
Мережа стін Фіораванті
Почує голос із полів,
В його сталевому таланті
Запікся всенародний гнів.
litgazeta.com.ua
