Ольга Кушнір. «Які відтінки у розлуки…»

0
256

“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023
 
 
* * *
Руйнуй московитський підпор
Для знищення пошесті віку.
Покинув крайнебо Господь,
Щоб стати земним чоловіком,
Щоб міць рятувати живу,
Загиблу – потішити благом.
Ординський приплід наяву
Конає під путінським «флагом».
Не вірмо рашистським байкам
Що ждуть перемовин для миру.
Їм лад – ні до чого…Байкал –
Кончина м’ясного кумира…
 
* * *
Не нарікай і не пояснюй
Чужу спотворену брехню,
Як волошкові політв’язні
Чатують скошену стерню
Та ще й мене…Ти ж несамотній,
Але нещасний. Признавайсь –
Личинки нервів на «ремонті»,
Душі протекція – аванс.
Вона вернулася запізно
Із недосягнутих країв.
І закипіла наша пісня
В захриплім горлі солов’їв…
 
* * *
Штормлять океанські вітри
На реї червоних вітрил.
Стрімкий, вайлуватий шансон
Гойдає сльозину Ассоль
Холодну. Від куль і погроз
Втопився корсарський паром,
Вкриваючи грізний дрес-код
Величчям Господніх ікон.
Штормить серцебійним амбар
Хвилясто-повітряних барв.
Ассольна сльоза – без інтриг
На реї червоних вітрил…
 
* * *
Зламай у старезній газеті
Криву траєкторію дзети,
Інакше не вдасться нікому
Обмежити крапку від коми.
 
Сховай категорію бети
В халяву несходжених берців.
Інакше… Яке кому діло,
Що ранок почнеться з неділі?
 
Тримай оборону планети
Без хилих порад Інтернету.
Інакше загарбна Медея
Підступно скалічить ідею…
 
* * *
Втрату пізнав
Оригінал
Хижого витвору.
Я ту русню
У западню
Швидкісно видворю.
 
У глушині
Ночі і дні
Стануть сюрпризами.
Видно здаля:
Трони кремля –
Знищено кризами.
 
Не зацвіла
Путінська мла,
Корчиться бражником.
Кроплено слід
Й рідний ослін
Кулею вражою.
 
Куций холоп
Зморщив свій лоб,
Певне брехатиме
В Божий Завіт
І в білий світ
Роллю пихатою…
 
* * *
Творити на принтері муси,
Вину заїдаючи, мусиш,
Серця ж прогнозують удачу,
Та прикро, що мало віддачі,
Щоб сіяти рими на грядках,
Печаль заховати у мряку,
А словом належно сполоти
Дактиль у душевнім болоті,
Та ще запальним апетитом
Шукати яскраві петити.
І все ж аргонавтиці творень
Відсутня дилема спотворень.
А створені принтером клатчі,
Ховай, заїдай. І не гладшай…
 
КРЕМЛІВСЬКА ФАЛЬШ (диптих)
І.
Толочиш фальш, психований садисте,
Хіба не втямиш? Мізки сполоши.
Дарма… Фізіономія сердита
Звисає величавістю локшин,
Які навішав сонячному блиску
Узгарами совковищних гармат,
Розпушуючи принципи безликі.
Та годі! Ні ворожка, ні шаман
Хребет песиголовця не врятують.
Кінець лихий – спланований провал.
То ж визнай і здавайсь під холостую,
Прокислу баланду в пустих словах…
 
ІІ.
Цинізми рашистської гадини,
З імперською орк-пропагандою
На бомбових струпах в агонії
Шліфують своїх «нєугодніков»,
Бо нюхають бидло просмалене
Кремлівської дупи з пальмірами.
Злий монстре! Дебільні прогалини
Дірявому черепу міряєш…
 
* * *
Кацапщина конатиме рабою,
Невмитою, в палаці кізяків.
Для неї здоба – випари на бойні
Успішно розчленованих биків.
 
Хоч їдло до спожитку не готове,
Та пузо нагромаджує сире
Свистінням куль в бичачому хвостові,
У ребрах – перегуками сирен.
 
А туша – божевільному злочинцю,
Та ще й поклон від ницого раба.
Холопська тля помиями сочиться –
Не спинить ні тотем, ні ворожба…
 
* * *
Скалку не вийме з ока
Фраза: – «Коса на камінь».
Скніє в ярах глибоких
Північ під жебраками.
Досі в болоті кисне,
Досі «ізба» не вкрита,
Зрідка «царьок» підкине
Рештки свого корита…
 
Правити світом хоче,
Схиблений цар мордору.
Чути сирену, тхорче! –
Стогне твоя пандора,
Не зачинивши ящик,
Тайну хова під кришку –
Смерті ракетну яшму,
Воєн облізлу крижму…
 
Слід берегти віконня
Від людожерства «Граду».
Божа свята ікона
Світу оголить правду…
 
* * *
Поранена гвоздика защемить
Отрути мракобісного шамана
Й коротку вісь притухлого туману,
Що від удару градного димить.
 
Тим не здивуєш древній перевал,
Сухі листки, приплюснуте нагір’я,
І сили безіменний панегірик,
Якщо знемога стане за штурвал.
 
Шаман закляк в щоденній боротьбі,
Живильний штам понищивши до грама,
Остання рать. Запущена програма
Отруйних почуттів мені й тобі…
 
* * *
Захочеш – переписуй календар,
Запрагнеш, то змагайся з вітряками.
Минула донкіхотівська гряда
Майбутнє перемелює віками.
Його непрогнозовано товчуть
Безлика височінь, осліплі надра,
Нема спочинку бомбі і мечу
Кісткам землі. Без вивихів торнадо
Заретушуй бредню в календарі,
Бо датою не знищити рашиста.
Співають дифірамби звіздарі
Тяжкій свободі, кулею прошитій…
 
* * *
Сакральний хрест мовчань і голосів,
Сухий базник змокрілий адресатом…
Позичу все, лиш меду не просіть –
Солодке має здатність закисати.
В кислиці куль з іжорського лайна,
В кислотній млі з ординського дурману,
Сакральний хрест без голосу пізнав
Хто сито спожива небесну манну.
Хто гнівом рве зруйновані сади
Чужих нащадків, не Семіраміди.
Гарматою московець насадив
Оновленій землі осколків мідних.
І вже сидить бояром при столі
Свого царя – (у мареві присниться),
А наяву – супротиви  століть
З вкраїнським духом в Божій колісниці…
 
* * *
Останній бій, і знищені висоти
Ворожих деспотичних язиків
З броньованих щелеп… Мабуть усоте
Агресор, потрапляючи у ківш
Вкраїнського супротиву і честі,
Вдається до блюзнірства оправдань
Антихристу… В совковому причепі
Ляклива і невпевнена хода.
Вона – до воскового кладовища,
До істеричних марень про грошву.
Останній бій свободою засвище
Агресору по тріснутому шву…
 
* * *
Зорепадна печаль…
Від іржі затупилися пера,
І упряжа слаба, і підірвана ядерна мзда.
Агресивний мордва пропиває безсилля сапера,
Бо нажерся війни від совково-потворних нездар.
 
Третій місяць в бою.
А четвертий іще на постелі,
Чи дрімає, чи спить –
не важливо для кого і з ким.
Видно лаптєвий сказ
на трубі кривуватої стелли
Із хмільним язиком,
що лепече усе навпаки.
 
Навпаки обстріляв, обікрав, глузувавши
Під постійне скигління, що ми,
як «адін народ».
Атавізмний режим спонсорує і нашим,
і вашим.
Ще й стійкі рудименти чужих наркотичних заброд…
 
* * *
Просльозились думки, та словам не пасує мовчати,
Заморочений світ боязливо-кривим плазуном.
Всевишнянська перста на прозорих зіницях дівчати,
Рушниками пімсти відмиває кармінне вино
Із кривавих річок парубоцького форсу «Здолати
Большевитську змію з диктатурою тями – «совбез»,
Нагостривши мечі, одягнутись в запилені лати,
І в юначий порив на Господніх шляхах до небес.
Просльозилась війна, та плачі не врятує сирена,
Лише Дніпр зареве і застогне в Шевченковий гарт.
Запалала пітьма у совково-кремлівській арені,
Українським зерном на пречисто-ясних берегах…
 
* * *
Які відтінки у розлуки,
Чи мають колір почуття?
Вони мечем, стрілою, луком
Лякають пагоду життя –
Багатоярусну домівку,
Світлицю втрачених скарбів.
Велична ж в Господа примірка
Новопоселених гробів,
Які наплодили тирани –
Кремлівські змії і глисти.
Війна, війна… Барвиста рана
Й неадресовані листи,
Крута стратегія без фонду,
Нудна балачка без осі.
Ховають вдови ув айфони
Плачевну барву чудасій…
 
* * *
Аукціонний півник Бородянки
Діждався міжнародної подяки
Від воїна…- Спасибі, містер Боріс,
Британський друже, путіна поборим! –
Так півник на розлогім постаменті
Кричав кукуріку злорадству смерті.
У білу твань сиреною запіяв,
Яка ж стійка пір’їна терапія –
Безпека від ракетного удару,
Авдієвки, Херсону, Соледару,
Сирітських нужд, від бомби і гранати,
А так хотілось тугу розігнати
В старенькому буфеті… – Де ж родина?
Вертайтеся, в чім мати народила,
Чекатиму»… І знов на постаменті
Запіяв для конаючої смерті…
 
* * *
Грішна вона, чи блаженна –
Дика юрба навіжених
Психів совкової пащі,
Їхні набіги пропащі,
Їх божевілля даремне
Ми викорінюєм креном.
Біла ворона закряче
Світу, що досі незрячий,
Як же інакше нам жити,
Чи не в соковім режимі
Бути лакеєм, слугою,
В рідній світлиці ізгоєм?
Трісла ворожа щелепа,
Сіючи знищену лепту…
 
* * *
Почорніла смола в тишині голубій
Панорамі нічного кварталу,
Там совковий услад на кривавім горбі
Перемелює муки Тантала,
Що бездушно понищив стежки і мости
На уяві хмільного банкрота.
Милий Господи! Бункерний тип
Позіхає скривавленим ротом.
Голуба тишина реактивів і смол
В панорамах прийдешньої ери.
Перемелює лють агресивний «бомонд»
Заржавілим стволом бетееру…
 
* * *
Розкладені пасьянси
В порожні домовини,
Ті, що точили ляси,
Розпачливо-невинні.
Дива? Кати у фраках,
Істерика, бездушшя…
Горить кремлівська срака,
Бо їй уже задушно
Від хворого сегменту
Покорою сприймати,
У мізках – ложе смерті
Кремлівського примата.
Розкидані пасьянси
По бункерних профанах,
Нехай же точать ляси –
У чорних целофанах…

litgazeta.com.ua
 
 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я