Уже майже чотири роки немає з нами талановитого письменника, поета, журналіста, громадського діяча Віктора Олексійовича Погрібного. Його вірші, проза, нариси і статті назавжди увійшли в історію літературного життя не лише Кіровоградщини, а й усієї України. Його творчість пронизана любов’ю до рідної землі та людей, які живуть на ній. У кожному рядку його творів – гордість, любов і біль, увага до «маленької людини», до її життя в цьому недосконалому світі, святий гнів на тих, хто робить цей світ недосконалим… Кожна мить його життя – боротьба за те, щоб зробити цей світ досконалішим.
У кожної людини в житті є вибір. Віктор Погрібний мав можливість залишитись у 60-ті роки у столиці, де для письменницької діяльності розкривався широкий простір. Але він повернувся в рідний степовий край. Багаторічна праця в газетах області давала йому цю можливість. Скільки написано! Книжка «Серед українців», куди ввійшли публіцистичні твори В. Погрібного, – калейдоскоп доль наших земляків.
Книжка оповідань «Царина» теж про них. Які характери описані! Скільки гордості за причетність до цих щирих людей! Скільки любові до них, скільки болю за них!
Ним видано до десятка книжок… Цьому сивому стрункому чоловікові було що сказати людям. Він міг написати набагато більше. Робота в газеті не завжди залишала часу для цього. Робота задля врятування заповідника в селі Арсенівці, музею нашого великого земляка І.Карпенко-Карого, не залишала часу зовсім… А ще були молоді поети, яким треба було допомогти стати поетами дорослими!
48 років він очолював обласне літературне об’єднання «Степ», яке охоплювало понад сто творчих людей з усієї області. Він випускав альманах «Степ», де початківці мали можливість донести свої твори до читача, літературну сторінку «Стежина» в «Кіровоградській правді». Члени «Степу», поступово з початківців перетворюючись на професійних письменників, поповнювали лави НСПУ… Прискіпливо ставлячись до кожного слова, поступово перетворюючи чернетки на художній твір, він редагував книжки… Добра сотня книжок пройшла через його руки. Молоді автори, стаючи відомими письменниками, не завжди усвідомлювали роль редактора в їхньому подальшому успіху… Частка його душі є в наших книгах, у кожному рядку, написаному для «Кіровоградської правди».
А роки минали. І видання його власних книжок затримувалося… Останні роки він часто читав на студії «Степ» власні оповідання. Усвідомлював, що часу залишається обмаль, тож треба встигнути сказати все, що накопичувалося роками… Свій єдиний роман «Гріх і честь» таки встигнув потримати в руках. Та останньої збірки не дочекався…
Останні роки були плідними: усе творче багатство написано в цей час. Декілька років він працював над романом, радився щодо деталей і ніколи не відкривав таїни сюжету. Тому вихід роману був несподіванкою для багатьох. Гадаю, він поспішав, розуміючи, що час спливає, бо кінець роману він тільки накреслив. Мабуть, повернувся б до нього, бо не все те, що планував, написано, але… не встиг.
А міг би створити набагато більше… якби не ми всі. Ті, кому допоміг, на кого витратив відпущений йому для творчості час… Вихід збірки оповідань «Цілюще» запізнився на кілька місяців. Він чекав її, але… З гіркотою думаю, скільки б він, ця працьовита людина, міг би написати, якщо займався б у житті тільки своєю творчістю! Скільки дорогоцінного часу віддано буденній роботі газетяра, яку він зміг підняти на рівень художньо-документальної прози, редагуванню книг початківців, роботі з авторами, часто-густо – невдячними!.. Скільки б він устиг написати власних творів!.. Працював до останніх хвилин життя. 1 жовтня 2017 р попрощався з нами в Арсенівці на «Вересневих самоцвітах», нагадав, що в наступну середу зустрічаємося на студії…
Дійсно, зустрілися – у середу… на похороні.
Літоб’єднання «Степ» – його творіння. Його «літературна імперія». Сподіваємося, що вона варта кількох ненаписаних ним книжок.
Тож уже без Віктора Олексійовича намагаємося й надалі робити її такою. Відродили «Стежину» у «Першій міській газеті», започаткували нову сторінку «Різнобарв’я «Степу»» у газеті «Народне слово» та «Степовий шлях» у «Вечірній газеті», за що щиро дякуємо реакторам. Регулярно виходить альманах «Степ». Члени літоб’єднання стають переможцями літературних конкурсів. Готовимо до друку їхні книжки. Уже побачили світ книжки Лариси Каленської, Тетяни Микитась, Валентини Кондратенко-Процун, Оксани Шпирко…
Продовжуємо його справу. Не дарма ж маємо назву: Кіровоградське літературне об’єднання «Степ» імені В. Погрібного!
Збираємося, як завжди, двічі на місяць, на засідання «Степу»… Пишемо. Мріємо. Учимося. Залучаємо до «Степу» творчих особистостей, у яких жанрах би вони не працювали. Бо на нас – відповідальність перед його пам’яттю й тими, ненаписаними ним заради нас книжками.
Тож всіляко намагаємося бути гідними його пам’яті…
Світла пам’ять Вам, батьку…
Чільна світлина — Кіровоградське літературне об’єднання «Степ»
