Кураторка конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена Марія Семенченко розповідає про цьогорічні можливості й виклики для конкурсантів, про це повідомляє litakcent.com.
До дедлайну дев’ятого «Самовидця» — майже два місяці. Цього часу достатньо, щоб написати справді хороший художній репортаж і надіслати його на конкурс. Щороку ми отримаємо 70-100 текстів, з яких журі обирає десятку найкращих, а останні два роки ще й додатково п’ять репортажів, які отримують спеціальні відзнаки. Якщо ви ще вагаєтеся ,чи взяти цього року участь у конкурсі — ось п’ять пунктів, які, можливо, надихнуть вас все ж надіслати свій репортаж на «Самовидець».
Класна тема
Тему 9-го «Самовидця» ми оголошували у розпал епідемії й карантину. Ми довго думали, обговорювали з колегами різні варіанти, щоб зрештою зупинитися на цій — «Коли ми кохаємо». Звісно, першим поривом було оголосити тему, безпосередньо дотичну до епідемії і того, як стрімко змінюється світ. Але зрештою ми вирішили обрати тему, яка би давала оптимізм, на яку можна було б опертися у ці складні для всіх часи і яка би не обмежувалася рамками «тут і зараз». Це не означає, що не варто писати репортажі про пандемію чи війну – варто. Але з акцентом і ракурсом на історії кохання. Чому б і ні?
Тема про кохання — життєствердна й безмежна за творчими можливостями. Вона дає простір не лише для ліричних історій, а й для гострих сюжетів, неочікуваних героїв та героїнь, історій, переповнених необдуманими вчинками, й історій, сюжети яких спираютьсяна добре сплановані дії героїв. Історій про любов, яка рятує, і про любов, яка руйнує.
Ми чекаємо на репортажі, у яких автори розповідатимуть історії, що мають щасливе завершення, й ті, які не мають і/чи не могли би мати. Історії про кохання, що зводить мости, і про кохання, яке знищує. Про любов, що засліплює, і про любов, яка навпаки робить усе непомітне помітним, освітлює й увиразнює світ довкола. Про кохання, сильніше за смерть, і про любов, яка гасне, не встигнувши розгорітися. Яку знаходять, втрачають або шукають, якою нехтують і яку оберігають, про яку хочеться розповісти всьому світу й ту, про яку хочеться мовчати.
Яким є кохання в час пандемії? Як люди закохуються і будують стосунки в нових умовах? Які випробування почуттів доводиться переживати нині й доводилося переживати колись? Де і як люди закохуються, на що наважуються, щоб зберегти кохання, або навпаки — чому відмовляються від нього?
Ми чекаємо на дуже різні історії: історичні репортажі-реконструкції, історії кохання, що зароджується на війні й у час пандемії. Гостросюжетні й буденні, дивовижні й ліричні, такі, що викликають обурення і роздратування, й такі, що надихають. Ми чекаємо на репортажі, які розповідають, що відбувалося, відбувається і може відбуватися, коли ми кохаємо.
Можливість спробувати себе у жанрі художнього репортажу
Чимало фіналістів попередніх років, чиї репортажі були надруковані у збірках «Самовидця», говорять, що їхні конкурсні тексти були дебютами у жанрі художнього репортажу. Вони спробували — і потрапили у десятку найкращих. Багато хто продовжує досліджувати цей жанр й надалі, пише художні репортажі, публікується у ЗМІ, знову бере участь у «Самовидці» — і перемагає. Цікаво спостерігати, як з року в рік автори шліфують свою репортерську майстерність, наскільки живішими стають їхні репортажі, які влучні деталі й метафори вони добирають й як круто передають живі й невимушені діалоги героїв. А основне — з кожним написаним репортажем автори й авторки відточують своє вміння бачити історії там, де інші не бачать. І читати ці історії потім — чисте задоволення.
Тож якщо ви давно хочете спробувати свої сили у жанрі художнього репортажу, то участь у «Самовидці» може стати саме тим чарівним поштовхом. Варто просто спробувати.
Можливість видати власну репортажну книжку у «Темпорі»
Десять найкращих репортажів щороку виходять у збірці «Veni, Vidi, Scripsi», а переможець конкурсу отримує право видати свою книжку репортажів у видавництві «Темпора».
За підсумками попередніх конкурсів видавництво «Темпора» видало вже сім альманахів найкращих репортажів: «Світ у масштабі українського репортажу», «Де, як і чому працюють українці», «Історія наживо», «Війна. Життя defacto», «Чому я звідси ніколи не поїду», «Покоління вільних», «Життя у місті». А незабаром світ побачить восьмий альманах «Як ми змінюємось».
Також вийшли друком такі книжки переможців конкурсу: Олега Криштопи «Україна. Масштаб 1:1», Дениса Казанського «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі», Єлізавети Гончарової «Десь поруч війна» й «(Не)воля», Павла Стеха «Над прірвою в іржі», Віри Курико «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка».
До речі, радимо їх тим, хто цікавиться художнім репортажем, — для розуміння жанрових ознак, а то й просто для натхнення.
Грошова винагорода
Більшість конкурсантів розповідають, що беруть участь у конкурсі не заради грошової премії, а з інших мотивів, утім, не варто заперечувати, що написати хороший репортаж і отримати за нього хорошу грошову винагороду — ніколи не зайве.
Традиційно автор репортажу, що займає І місце, отримує 10 000 гривень, ІІ місце — 7 000 гривень, ІІІ місце — 5 000 гривень.
Знайомство з іншими авторами й авторками художніх репортажів
У кінці березня у київській книгарні «Є» ми традиційно оголошуємо фіналістів й переможців конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець». Для нас це завжди дуже важливий і трепетний момент — побачити авторів, познайомитися з ними, дізнатися більше про їхню роботу над конкурсними репортажами, а потім — вже після церемонії нагородження — піти разом на чай, каву чи вино й вже у невимушеній атмосфері говорити про тексти, мандри, досвіди, про участь у конкурсі та улюблені книжки.
Коло людей, які люблять жанр художнього репортажу — читають репортажі або пишуть їх, — доволі вузьке, хоча варто сказати, що щороку воно ширшає. Всі ми знаємо одне одного, чули одне про одного чи читали репортажі одні одних. І участь у конкурсі «Самовидець» — це ще одна можливість познайомитися, поспілкуватися, почути враження інших про ваші репортажі й поділитися своїми про репортажі інших учасників.
З власного досвіду скажу, що деякі конкурсанти, познайомившись під час конкурсу, починають активно спілкуватися й стають друзями. Ми читаємо репортажі одне одного, які виходять у ЗМІ, вболіваємо одне за одного, підтримуємо і допомагаємо у робоих питаннях. Формування дружньої й адекватної спільноти однодумців — це дуже цінно.
Тож чекаємо на нові імена в художньому репортажі!
Нагадуємо умови конкурсу, які варто прочитати, якщо плануєте взяти участь у «Самовидці».
Готові тексти надсилайте до 25 січня 2021 року на адресу: samovydets@gmail.com
Результати конкурсу буде оголошено 25 березня 2021 року.
До розгляду приймаються раніше не опубліковані художні репортажі українською мовою.
- Автор повинен спиратися на власний досвід.
- Автор має добре знати тему, орієнтуватися в інших текстах, написаних на вибрану тематику, прагнути об’єктивності.
- Важливим елементом є влучні описи та живі діалоги з героями вибраної теми. Оповідь повинна бути не сухою газетною, а саме художньою.
Обсяг репортажу: до 40 000 знаків.
Члени журі: Олег Криштопа, Марія Титаренко, Андрій Бондар.
І традиційно даємо 25 корисних посилань для тих, хто хотів би більше дізнатися про жанр художнього репортажу:
- Головне репортажне медіа країни — Reporters. Тут можна прочитати десятки справді класних художніх репортажів.
- Посібник від Reporters. — «Репортаж &крапка». Це 25 порад і трохи більше історій для тих, хто планує або вже пише художні репортажі.
- Переможці «Самовидця» різних років розповідають, як і про що писати художні репортажі, де шукати теми, як спілкуватися з героями, які існують проблеми стилю та про інші цікаві речі. Читайте у матеріалі кураторки конкурсу Марії Семенченко «Географія змін у фокусі художнього репортажу».
- Художній чи репортаж? Як написати репортаж, який потрапить у десятку найкращих на конкурсі «Самовидець». Деталі – за лінком.
- Про її Величність Деталь, метафору-інтригу, ампліфікацію, масштабування та інші важливі і цікаві стилістичні прийоми читайте у матеріалі Марії Титаренко «Ключі до нон-фікшну: правдивіше за реальність».
- Про мультиперспективізм, багатоголосся, мистецтво перевтілення, несподівані ракурси, ґонзо, сенсибельність та авторів, які активно використовували і використовують ці прийоми у своїх текстах – читайте у матеріалі Марії Титаренко «Ключі до нон-фікшну: мистецтво змінити ракурс» .
- Про художнє в репортажі, про вміння авторів поєднувати цеглинки фактів за допомогою цементу художніх прийомів, про використання романних технік у нон-фікшні, а також порівнянь, паралелей, портретування героїв, рамкування і закільцювання тексту, про голу правду, яка може вбити – у тексті Марії Титаренко «Ключі до нон-фікшну: як у романі, або Клондайк фактур і персонажів».
- Про складність балансування між фактом і вигадкою у художньому репортажі, про не/допустимість домислу, про непередбачуваність і польську школу репортажу читайте в тексті Анни Ютченко «Художній репортаж: між фактом і вигадкою».
- Про правило трьох «С» художнього репортажу та те, що робить репортаж репортажем – читайте у тексті «Глибина і післясмак. Марічка Паплаускайте – про те, як написати хороший художній репортаж».
- Інтерв’ю з легендою польського репортажу Ганною Кралль. У ньому всесвітньовідома авторка (її книжки перекладені 76-ма мовами) розповідає про роботу над художніми репортажами, подорожі в часі, Великого Сценариста і про вміння не дати світові себе заглушити.
- Шість репортерок та один репортер — про війну, больові точки історії та роботу в інших культурних середовищах. Читайте у тексті «Не існує історій, які неможливо було б розповісти».
- Переможниця сьомого «Самовидця» Віра Курико — про роботу над історичним репортажем-реконструкцією, який вилився у книжку «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка».
- Віра Курико. Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка. (УРИВОК)
- Польський репортажист Войцех Яґельський — про універсальні історії, війни і вміння приміряти на себе життя героїв, а також про свою книжку «Усі війни Лари».
- Восьмий «Самовидець» нагородив переможниць: хто вони і про що писали – деталі за лінком.
- Переможниця восьмого «Самовидця» Світлана Ославська — про репортажі-потоки й репортажі-«сходинки», виграшну позицію аутсайдера та історії, які варто розповідати.
- Письменниця Ольга Карі — про свою дебютну книжку репортажів «Рибка дядечка Завена», родинні історії та нетуристичну Вірменію.
- Переможниця шостого «Самовидця» Гаяне Авакян — про життя та роботу в окупації, особисту відповідальність журналістів та свій репортаж «Подарунок для мами». Читайте інтерв’ю тут.
- Вихідний фру Президент. Уривок із книжки репортажів Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія».
- Агасі, хац і лаваш. Уривок із книжки репортажів Ольги Карі «Рибка дядечка Завена».
- Червоні зони. Курдюмівка. Уривок із книжки репортажів Єлізавети Гончарової «(Не)воля».
- Олеся Яремчук розпитала відомого польського репортажиста і письменника Войцеха Ґурецького про його книжковий триптих — «Планета Кавказ», «Тост за предків» та «Абхазія». Інтерв’ю читайте тут.
- Розмова з польською репортеркою Малгожатою Реймер – про міста-метафори, занурення в особистість співрозмовника, нову книжку про Албанію і стіни, які доводиться розбивати репортеру. Читайте тут.
- Олеся Яремчук записала розмову з Катажиною Квятковською-Москалевич, авторкою книжки репортажів «Вбити дракона. Українські революції». Про близькість з Україною, «дубль два» у репортажі, пошук героїв та відсутність геппі-ендів — читате тут.
- Олеся Яремчук розпитала польського репортажиста Пьотра Ібрагіма Кальваса про його роботу над книгою репортажів «Єгипет: харам, халяль». Розмову читайте тут.
