Петро Джерелянський. «Помстимось ворогу!»

0
348

Т І Л Ь К И  П Е Р Е М О Г А !
 
Друже мій, друже,
Вірний побратиме, друже,
Ми не скоримось навалі,
Східної орди новій навалі!
Ми не скоримось навалі,
Східної орди новій навалі!
 
Тільки перемога,
Спільна наша перемога
Спокій принесе у рідну хату,
Справжній спокій в кожну нашу хату!
Спокій принесе у рідну хату,
Справжній спокій в кожну нашу хату!
 
Готувати зброю,
Грізну та могутню зброю
Слушну маємо нагоду,
Дуже слушну маємо нагоду!
Слушну маємо нагоду,
Дуже слушну маємо нагоду!
 
Час вже повернути,
Злодій має повернути
Все, що захопив, — одразу,
Неодмінно — все та і одразу!
Злодій має повернути
Неодмінно — все та і одразу!
 
Друже мій, друже,
Вірний побратиме, друже,
Не здамося москалеві,
Хижому гидкому москалеві!
Смерть несімо москалеві,
Хижому гидкому москалеві!
 
Петро Джерелянський
 
 
І ще кілька моїх віршів, що також були написані раніше, хоча всіляко поширювати їх варто саме зараз. Сподіваюсь, деякі з цих поезій зацікавлять і композиторів, котрі забажають покласти їх на музику.
 
В О Л О Д И М И Р У  П У Т І Н У
 
Усі правителі — від Бога…
Крім, звісно, тих, чия дорога
Народ не виведе до Храму —
Проляже осторонь від брами…
Крім того, хто труїв брехнею
(Хоч клявся Небом та землею!)
Своїх краян сліпих мільйони,
Хто й думку взяв під заборону…
 
Psia krew, він знов образив Бога —
Людей від рідного порога
Шле рятуватись на чужину,
Бідують сестри та дружини…
(Тому вже лицарем не стати,
Хто й серцем є карликуватий).
Поміж живих таким не місце,
У пеклі — прихисток злочинцю!
 
Такий двобою з ним не вартий,
Відправлять покидька під варту…
Йому покаятися — пізно!
Господь Всемилостивий грізно
Свій присуд блазню злому скаже:
— Душа твоя сконає, враже,
І згадки доброї не буде…
А час мине — тебе забудуть.
 
 
П Р О С Т И  Н А П А Д Н И К А
 
Прости, мій друже, окупанта —
З того підступного десанту,
Що шле до нас лихий сусід
(Ганьбою вкритий той похід!).
 
Ти зваж на те, що його мати
Не вчила сина убивати,
Молила бути незлобливим…
Дарма, бо він вподобав силу.
 
А десь, можливо, є дівчина,
Що вірить йому, мов дитина,
Вважає, що знайшла героя…
Обрав не розум він, а зброю.
 
Пробач знущання та наругу,
Пробач загибель свого друга,
Якому б жити, — не старий…
Прости… Але спочатку вбий!
 
 
Г Е Р О Я М С Л А В А !
 
Коли останнє сподівання
На перемогу геть зникає,
Та страх і вижити бажання
Всім душу й серце обіймає,
 
Тоді і постають Герої,
Шляхетні, мужні та завзяті.
Ніхто не відбере в них зброї —
Ні ворог, ні зрадливці кляті,
 
Які славетну Січ без бою
Здали Москві, щоб їй служити,
Які, не ставши до двобою,
Відтоді бидлом стали жити…
 
Такі не варті навіть згадки,
Героям — слави й шани дзвони!
Під Крутами були десятки,
Через УПА пройшли мільйони!
 
То будь і ти нащадком гідним
Тих, у кого серця крицеві, —
Як потерпає край твій рідний,
Про нього дбай, а не про себе!
 
*       *       *
Усім нам ще бракує
Жаданих щастя-долі,
І свята не існує,
Коли одні — в неволі,
На інших — смерть чатує…
 
Нам щастя усміхнеться,
Як пострілом мисливським
(Рука хай не здригнеться)
Страховисько кремлівське
Уцілить той, хто б’ється!
 
Розвалиться країна,
Довірившись катюзі…
Така — крізь час — картина
Відкриється нам, друзі:
Росія — то руїна…
 
За кривду, що чинила
Проти мого народу,
Відчує гострі вила
(Скарають Бог, Природа!)
Москва оскаженіла…
 
І матимемо свято
Та гасла незабутні:
Як жити — то завзято,
Дивитися — в майбутнє,
Минуле — пам’ятати!..
 
 
Я — У К Р А Ї Н Е Ц Ь !
…Все згадує себе в свою найкращу пору.
Ліна Костенко
 
А де знайти того, хто нам підкаже,
Коли була найкраща та пора?..
Самі ж про себе, друже мій чи враже,
Не відають старі та дітвора.
 
Насправді — небагато є такого,
Що варто зберегти в своїй душі,
Хоч досить часом дотику легкого,
Який би спомин той розворушив…
 
Найкращі миті у скарбниці серця
Надійно зберігаю від чужих.
Одна із них — ті очі, мов озерця,
В яких кохання промінець застиг…
 
А інша мить (подібної немає,
Про неї згадую із Богом наодинці) —
Вона в скарбниці діамантом сяє…
Уперше проказав: «Я — українець!»
 
 
Н Е М А Є  П Р О Щ Е Н Н Я
Ненавистю і безоглядною боротьбою
прийматимеш ворогів твоєї Нації.
Декалог українського націоналіста
 
Усе Господь тобі пробачить,
Як щирість каяття побачить…
Немає прощення для того,
Хто зле щось мовить проти Бога
Або ганьбить свою країну
(Болить, болить за Україну!).
 
Я ворогові при нагоді
Правицю сам подам — і годі,
Вже друзі ми, не вороги.
А недруг Нації? Й ноги
Моєї сліду він не годен.
Ніколи серед них і жоден
Не буде прощений Творцем!
Подумай, друже мій, про це…
 
Н А Ш І  Г А С Л А
 
Ми гідно проживем з тобою
Відведену нам низку літ…
Молімося, щоби з бідою
Не перетнувся наш політ.
 
Одвічне — Бог і Україна,
Земля, де хвилями жита…
Нагадуємо доньці й сину
Ми гаслом цим про сенс життя.
 
Хай недруг пророкує часом
Загибель нації й країні…
Натомість знов лунає гасло
Від серця — Слава Україні!
 
Могутнім громом загуркоче,
Мов грізного вулкана лава:
Хто волі над усе захоче,
Враз вигукнуть — Героям слава!
 
С Е Р Ц Я  П О В С Т А Н Ц І В
Дух, що тіло рве до бою…
Іван Франко
 
Запам’ятаймо ці обличчя —
Подібних вже повік не буде.
Хай проминуть роки, сторіччя,
Героїв цих вшанують люди!
 
Спокійний погляд, скроні сиві
І, наче тесані з граніту,
Суворі обриси й красиві…
Підзвітні Богу, а не світу,
 
Незламні духом. Таборами
Та чергами зі скорострілів
Їх ворог не зробив рабами…
То воля Божа, що вціліли.
 
Серця знов їхні калатають,
Як прапори червоно-чорні
Врочисто містом пропливають —
Прекрасні, грізні, непоборні!
 
Та, придивись — мала сльозинка
(Ніхто крім тебе й не побачить)
Виблискує, немов льодинка,
Бо серце у героя плаче…
 
Вогняний вихор, що вже віє
(Не стріне ворог сонця вранці!),
Своїм теплом нехай зігріє
Серця нескорені повстанців…
 
*       *       *
І промінь сонечка святого,
І сіра ковдра вечорів,
І радість — щедрий дар від Бога,
І сум, як вогник догорів…
 
Це є життя… Воно — єдине,
Загинеш — згасне цілий світ,
Але за волі небо синє
Віддати ладні решту літ!
 
Війни доба — страшна та люта,
І дні безжальні, й ніч глуха.
Душа стражданнями закута,
І зло веде у вир гріха…
 
Всяк прагне миру, що печатку
Біди подалі пронесе
І смерть зупинить… Та спочатку
Помстимось ворогу за все!

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я