Роман Ковальський: «Не хочу, щоб на війні гинули 19-річні юнаки, які ще смаку поцілунків не відчули…»

0
163

Від редакції. Ми розпочинаємо унікальний проєкт із нашим журналістом Романом Ковальським, який у перші дні війни пішов на передову добровольцем. Він як ніхто бачить наше військо, нашу тероборону, людей у них зсередини. Тому ділитиметься щиро враженнями, розповідатиме те, чого ми часом не знаємо та не розуміємо. Зрозуміло, що за вимогами воєнного стану.

НАШ ЖУРНАЛІСТ РОМАН КОВАЛЬСЬКИЙ ПРО 100 ДНІВ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ І СВІЙ ВИБІР ОДЯГТИ ВІЙСЬКОВУ ФОРМУ

– Ці рядки я пишу в День журналіста, але не в редакції, а захищаючи Україну. Вчора я подарував свою каску другу, який їхав на передок… Бо в нього 5 дітей і він разом зі мною в перших рядах добровольців. Він обіцяв її повернути цілою і разом із головою… Адже його діти – це і є Україна, яку він прийшов без повістки захищати з 24-го лютого… І знаєте, в його очах не було страху, а був вогонь ненависті до всіх цих орків, які досі руйнують та ґвалтують нашу країну… Але ми точно вистоїмо і переможемо, коли на фронт ідуть, а могли не йти та втікати по закордонах ось такі татусі – голови багатодітних дітей.

Бо їм точно є що втрачати і є за що битись… Вони і є головні Герої цієї війни!

ЧОМУ ДО ВІЙСЬКА ПІШОВ Я?

Бо я прожив 53, маю дорослих діток, чудову роботу журналіста в “33-му каналі” вже ось 25 років… І я не хочу, щоб на війні гинули 19-річні юнаки, які ще смаку поцілунків та кохання не відчули. Тому в армію йдуть такі “дядьки”, як я, що знають ціну життя і готові власними грудьми захистити юність України… Адже моєму синові лише 17, і я мрію, що він буде жити в Україні після Перемоги… І пишатиметься своїм татом.

Чи страшно на війні? Так! Бо не боїться лише дурень… Але до смерті ти ставишся з висоти своїх років по-філософськи – ми всі помремо, але як, де і з яким почуттям власної гідності?!

ТОМУ ЦЕ МІЙ СВІДОМИЙ ВИБІР: ІТИ НА ВІЙНУ…

Бо в 15-му я не пішов, злякався і сам для себе вирішив, що не готовий іще воювати та вмирати.

А мої друзі пішли, не всі повернулись, але серед живих Героїв мені всі ці роки до 24-го лютого було соромно за мій страх… Тепер ми разом із Грачем, Громом, Басюками і ще цілим мільйоном захисників України – солдатів, офіцерів, волонтерів та справжніх патріотів країни, що воює за весь світ та Європу. І коли мене обіймають побратими та кажуть: радий, що ти один із нас – я гордий за свою маму і дружину, які виховали мужика… А не втікача, біженця і дезертира…

Далі буде! Це моя особиста історія про цю війну, де не кожен буде стріляти. Але перемогти і врятувати Україну від орди маємо ми всі… Ось тому ми вистояли цю пекельну “сотку”, коли нас збирались захопити за 3 дні… Але яку ціну всі ми платимо за безпечність та переляк політиків, яких попереджали, що Путін нападе… А вони мовчали і тихо вивозили свої родини перед 24 лютого… І ми виграємо цю війну всупереч тим, хто вже був готовий здатися. Бо тут щодня зустрічаєш людей, які не здались у перші години нападу на Чонгарі… І вони вже ніколи не складуть зброю. Бо ці молоді хлопці-прикордонники, які попри зраду бились із 4-ї ранку і відступили останніми через мости, які так і не були підірвані…

Вони вже бачили смерть, але вона прийшла не за ними… А за нашими ворогами, яких усе більше в українській землі… Вірте в нас, вірте в ЗСУ та моліться за Україну! Пишу ці рядки до Дня журналіста, який уперше за своїх 25 років у професії буду зустрічати в окопах. Дякую всім за підтримку – ми повернемось із Перемогою!

Роман Ковальський,
заступник головного редактора газети “33-й канал”, нині воїн ЗСУ

33kanal.com

Як повідомив на своїй сторінці у фейсбуку голова Вінницької обласної організації НСПУ Вадим Вітковський, журналіст Роман Ковальський є сином відомої української письменниці Ніни Гнатюк, — nspu.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я