Російським танкам завжди передують російські пісні, поезія, музика, — Богдан Поліщук

0
365

Куратор українського павільйону на Тбіліському бієнале сценічного дизайну Богдан Поліщук про Україну як учасницю та про те, чому цього року у події немає росії.

Про це інформує Еспресо.Захід.

19 жовтня у Тбілісі завершується Тбіліська бієнале сценічного дизайну, яка стартувала 9 жовтня. У межах події, яка в столиці Грузії відбувається вже вчетверте, Україна представлена окремим павільйоном та — в особі української ГО  «Галерея сценографії» — фігурує як партнер заходу, де взяли участь чимало країн, але не представлена росія. Властиво, країну-терористку росію, яка підключилася до цього бієнале ще від початків і вкладала у своє представлення великі кошти, цього року не допустили до участі через розв’язану нею повномасштабну війну в Україні.

Як наголосив куратор українського павільйону в Тбілісі Богдан Поліщук (знаний як художник, дизайнер, сценограф, режисер, співзасновник Галереї сценографії та Lviv Quadriennale of Scenography), українські події грузини справді беруть дуже близько до серця. Відтак росії цього року вхід на цю бієнале заборонено, а Україну з подання директорки Тбіліської бієнале сценічного дизайну Ніно Гунії поставлено в центр загальної уваги. 

«Скільки триває ця повномасштабна війна, стільки виникають питання — брати чи ні Україні участь в таких от міжнародних культурних подіях, — каже  Богдан Поліщук. — Тривають обстріли, гинуть військові і гинуть цивільні, руйнуються не тільки споруди — цілі міста. І водночас ми чудово розуміємо, що росія воює не тільки зброєю, вона вкладає великі сили та кошти, щоби воювати проти України саме на культурному фронті. Досвід України (та й не тільки України) показує, що російським танкам завжди передують російські пісні, поезія, музика… росія у своєму намаганні поглинути, розчинити, ліквідувати не гребує нічим. І зокрема через культуру завзято воює проти України навіть у Європі, дуже активно просуваючи тезу, мовляв, давайте розрізняти — війна війною, а культура культурою. Намагається стерти межу, чому Україна — це Україна, а  українці — це українці. Нав’язує погляд, що сучасні події в Україні — це політичне непорозуміння, незначний конфлікт інтересів, а не цілком усвідомлене і заплановане винищення українського народу та української культури. Отож, беручи участь в подіях на кшталт Тбіліської бієнале сценічного дизайну, ми заявляємо свою позицію. Важливо, щоби про нас знали не тільки через цифри вбитих у цій війні, а  як про країну, яка має багату історію, культуру, сучасне мистецтво. Щоби розуміли, хто ми і за що боремося».

За словами Богдана Поліщука, попри те, що Тбіліська бієнале (як і схожі події в інших країнах, орієнтована передовсім на художників, дизайнерів та теоретиків театру), відвідує її багато людей, до неї прикута увага ЗМІ. Відтак на нині українці отримали багато захоплених відгуків із розумінням того, що відбувається і зі щирим подивом, що маємо таких потужних театральних художників.

Нашу державу у межах бієнале презентувало 11 митців із різних українських міст та з  різним професійним досвідом. З огляду на умови перетину кордону в часи війни українська група вийшла виключно жіночою. Шестеро жінок-сценографів — Любов Душина, Тетяна Чухрій, Людмила Нагорна, Юлія Заулична, Марія Погребняк та Ольга Новікова, що взяли участь в тримісячній Резиденції українських сценографів у різних містах Грузії (під час якої мали створити для українського павільйону театральні костюми як артоб’єкти з власними рефлексіями на війну, українську ідентичність, самобутність, актуальність культури та з вірою в перемогу). Та ще п’ятеро, котрі фігурують у павільойні через фото своїх постановок, що стали справжніми подіями в історії українського театру. Зокрема, йдеться про Ганну Іпатьєву, яка запрезентувала одну з небагатьох сучасних опер, народжених в Україні за час Незалежності, оперу «Лис Микита» (проєкт Львівського оперного театру), Катерину Маркуш з одним із найгучніших та провокативних проєктів за останніх два роки — музичним перформансом «Чорнобиль дорф», Олесю Головач — сценографку однієї з найдорожчих за останні кілька років постановки — опери «Вишиваний. Король України», Марію Крутоголову з екоперформансом  «Русалка ХХІ», зреалізованим у локації заводу переробки сміття, що став прикладом рідкісної для України еко- та site-specific сценографії, а також Оленку Поліщук із незвичним перформансом «Вертеп. Необарокова містер», створеним на основі партитури й текстів Галаганівського вертепу 18 ст. 

«Ідея сфокусуватися на театральному костюмі для мене цілком органічна, — каже Богдан Поліщук. — Театральним костюмом я цікавлюся давно. І то настільки, що в межах нашого Львівського квадрієнале сценографії 2021, ми спільно з Музеєм театрального, музичного і кіномистецтва України та видавцем Олександром Савчуком видали книжку «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ескізи». А також організували кілька подій — як виставок, так і «показів» театрального костюму. Костюм — квінтесенція вистави та образів. Інструмент, який дає можливість перетворення у будь якому просторі. Це лаконічність і мобільність візуального рішення. Переконаний, що в час, коли не вистачає фінансування, а занадто дорогі видовища є недоречними навіть з моральних принципів, коли кожен театр перебуває під загрозою ракетного обстрілу і неочікувано вимушених «гастролей», ця мобільність є актуальною, як ніколи». 

  • У Львові відкрили вишукану «Венеційську колекцію» Петра Сметани — художника, який презентує Львів у межах Венеційської бієнале. 
Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я