“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
***
Вже сказане не виправиш,
Невдачі як той батіг,
Казали мені: не випливеш!
А я вигрібав як міг.
Привчався не гнути спину,
Карбований біллю шлях
З хохляндії в Україну
Крізь полум’я на гробах.
Майдани світ розіп’яли
На вишиванці доріг…
Не випливеш ти – кричали,
А я вигрібав як міг.
Навчався розпізнавати
Де правда, а де олжа,
І шлях твій, країно-мати,
В мені наче лезо ножа.
А в лютому двадцять другого
В загравах війни і пожеж
Збісились: тоніть недолугі
Країна, ви всі й ти теж.
Ми випливемо на вістрі
Війни, із зіниць москаля
Останнім ковтком повітря
З потопленого корабля.
***
Звиклі до світла й тепла,
Новорічних гірлянд,
Теплих батарей, газових плит, кондиціонерів, комп’ютерів,
Ми впадаємо у розпач,
Коли це все якимось чином зникає.
Як воно, занурюватись у темряву?
Трагічно споглядати на конаючі ґаджети,
Відчувати, як покидає життя металеві ребра радіаторів,
І як згасає полум’я під туркою кави…
Графіки відключень-підключень,
Карколомні тріщини звичного ненав’язливого комфорту…
Чого варті ці незручності
У порівнянні з налагодженим побутом у зимових окопах,
Які також мають свій графік світла і вогню,
Які також опалюються батареями –
Залпами ворожої артилерії,
Коли мерзла земля
Тепліша за весь африканський континент,
А смерть зазирає у вічі
І комусь мовчки закриває їх…
***
Українська залізниця,
Чую, як пульсують рейки:
Потяги летять, мов птиці:
Наша боротьба – не фейки!
Київ, Харків, Львів, Чернігів –
Натовп біженців вирує,
Ще про те напишуть книги,
Як вокзал людей рятує.
Серед ночі, на світанку,
Чи то сполох, чи то спалах,
Люди, зойк, валізи, танки
На перонах, на вокзалах…
Поїзди летять прозоро,
Крізь війну лягла дорога:
Ско-ро, ско-ро, ско-ро, ско-ро
Наша, браття, перемога!
А вже потім, мабуть влітку,
Відслуживши свою месу,
Понесе нас залізниця
Десь у сонячну Одесу.
В українське Чорне море
В українське небо синє,
Ворогам лишимо горе,
А собі – доньку і сина.
Хтось повернеться з полону,
Хтось з фронтів твердий, як криця,
І на кожному пероні
Їм всміхнеться провідниця.
ПІСНЯ ПРО ПОКИНУТЕ МІСТО
Тепер ми як відірвані листки,
І дні війни вертають у минуле,
Де ті міста, повернення в які
Дарують знову спогади поснулі?
Розорені міста дитячих літ,
Куди би так хотілось зазирнути,
Різьблять по вікнах кришталевий лід
З ознаками солодкої отрути.
Ось вулиця, де я тебе чекав,
Дівчина, про яку так ніжно марив,
Вікно кав‘ярні в сполохах заграв
І мрії, заколисані у хмарах…
Ось, друже, наші літо і зима,
Та бомби розірвали те намисто –
Його немає вже, його нема,
Цього війною спаленого міста.
Покинуті міста не повертають,
Покинуті міста – це назавжди,
Які б не були спогади із раю,
Ніколи вже не вернешся сюди.
***
росія палає, палає росія,
війна – бумеранг, повертає плач,
на схід нестримно прямує месія,
накинув на плечі вогняний плащ.
за ним пожежі, провали, ями
червоним ткуться на чорне рядно,
і сморід, що стелиться над полями,
ще й досі нагадує «край родной».
олжа і правда кружляють у зграї,
пече московію божий гнів,
палає москва, москва палає,
і небо не надішле дощів…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
Прокоментуєте?
