“Українська літературна газета”, ч. 11 (355), листопад 2023
* * *
Ти падаєш
у прірви свідомості,
чи будуєш дитячі кубики логіки?
Де ти креслиш лінії долі
на міському асфальті?
Крейдою білою малюєш
закручені хроніки,
І визбируєш розхристані миті,
космічного спокою
варті.
* * *
СТАТИСТИКА
Між мною і нею –
дві дороги,
дванадцять суддів,
одинадцять хризантем
дві ненаписані книжки
(одну з яких пишу зараз),
вісім пропущених дзвінків,
тисяча мідних ниток на вітрі,
тринадцять недоговорених тем,
сімнадцять річок, сорок два мости,
триста тридцять три невиспані ночі,
триста сорок вісім кілометрів відстані,-
І одна –
Ти.
* * *
В українських селах
Ті, хто ходять по воді
Не святі.
Вони не мають крил,
А мають вудки для зимової риболовлі.
Крига під їхніми кроками ясніє кришталем,
А перегар пахне як ладан.
Подивись, на їхніх обличчях –
Дороги до неба,
А в кишенях – срібні гачки.
На них вони чіпляють
Земні меридіани,
Молитви та гнійних хробаків.
І ловлять душі риб,
Які заблукали
У сільському озері.
* * *
Привид з міжчасся приходить,
говорить про нові транзити,
нагадує про незакриті гештальти,
які тобі треба закрити,
з якими тобі жити,
з якими тобі не спати,
з якими тобі зачинити
усі порожні кімнати.
Привид з міжчасся затятий –
докоряє тобі помилками,
докоряє тобі думками,
на площах – чужими полками,
втоптує у глину сумління,
яку дуже важко
змити.
І коли ти,
розтрощений й втоптаний,
знову навчишся дихати,
знову наважишся знати,
вдивлятися в очі навпроти,
згадати
слова між рядків,
писати пером на папері, –
Привид з міжчасся піде,
тихо причинивши двері,
пообіцяє повернутися завтра –
або –
за кілька
життів.
* * *
Коли я бачу дуже близько
димні риси твого обличчя,
такі палкі, ніжні і точні,
я вже знаю, що колись вони
стануть чужими фотографіями,
які випадково потрапивши мені на очі,
пропалять мене до самого земного ядра,
стануть непереборними мурами,
лабіринтами, з яких не буде виходу,
хвилями останнього цунамі,
планетарною пожежею,
яку ти розпалюєш зараз,
випадково торкаючись мене
запахом свого волосся.
* * *
Під мостом Патона
не тече Сена.
А течуть
срібні
привиди
наших
паперових
вітрил,
що не доплили
до моря.
Неплетений тобою
на Купала
вінок –
на пісок
виносить
вода,
разом
з пляшками,
випитими
не нами.
Хвилі валунами
не біжать
від мене
до тебе.
Лише
туман
лягає
тобі на плече.
Така любов
у нас
тече.
* * *
У кожній крапці
Нічного міста
Ти побачиш світи
Загорнуті в морок
Всесвіту
Кожна крапка –
Це пил,
Який носить
Під ногами Бога.
Кожна крапка
Це я
І ти…
Ми
Станемо
Сірими
Метушливими
Людьми…
Завтра зранку.
* * *
Прибули
у чергову реальність,
виткану з праху
минулих ілюзій і уривків снів.
Променисті сурми на сірім папері
намалюють нові біографії
і прикрасять ганчір’ям –
засмолених ладаном
слів.
* * *
Чи знаєш ти,
що кожний атом твого живого тіла
був колись створений в горнилах давніх зір,
які світили ще до початку самого Сонця?
Тому коли ти прокидаєшся серед ясної ночі –
це не через нестачу земної любові,
і не тому, що неприємності на роботі,
Це просто фантомні болі
твого тіла.
* * *
Існує ієрархія смислів:
знизу – це найцинічніші?
Чи найсильніші?
Підводні течії
підмивають стіни
чиєї тиші?
Ієрархія бажань
завжди зрадлива –
тягне тебе у вир
їх химерна
злива.
Безкінечні числові ряди
не мають мети, –
там у кінці послідовності
все одно
будеш ти.
Ієрархія простору –
лише сіра брила, –
допоки
її не впорядкують
контури
твого
голого
тіла.
* * *
Серед мільярдів рівнянь,
і квадрильйонів їхніх ймовірностей,
які відбуваються з тобою у кожнім квантумі буття,
ти ніколи не вирізниш логічних сенсів і патернів,
твій мозок не наблизиться навіть на мить
до тіні похибки формули всесвіту.
Але одного разу ти несподівано збагнеш
увесь розв’язок всесвітньої формули,-
коли пояснюватимеш
табличку множення
своїй доньці.
* * *
НЕЕВКЛІДОВА ГЕОМЕТРІЯ
Паралельні прямі
перетинаються
у безкінечності всесвіту,
а ще –
на нічній магістралі,
коли ти гіпнотизуєш
крапку
на горизонті.
Паралельні черги
можуть тертися
у аеропортах
на реєстрацію квитків на літаки,
які порозвозять їх
по планеті паралельними
маршрутами.
Паралельно можуть
існувати бульбашки
у мультивсесвіті,
але вони теж обов’язково перетнуться
на струнах інтуїції, математики
і надії.
Як буває перетинаються
на сходових клітях
і кубах ліфтів
паралельні траєкторії
життя сусідів
із сотів
бетонних багатоповерхівок.
Ніколи не перетинаються лише
паралельні наших
метафізик,
які багато років
приречено співіснують
на відстані
нічного простирадла.
* * *
Гірше, ніж тюрми,
ніж бараки знедолені, –
спальні райони,
у землю
закопані.
Закреслені вулицями,
з бетонними душами, –
спальні райони
із світлом
приглушеним.
Запрограмовані маршрутками
і зламаними ліфтами, –
спальні райони
зігнулись
мостами.
Темними під’їздами,
сусідами схожими
тиснуть райони
на небо
стриножене.
Гірше, ніж фальшиві палаци
з пластмасовими
аристократами, –
спальні райони
квадратять світ –
гратами.
Гірше, ніж вокзали
із загубленими квитками, –
спальні райони,
що
постали
між
нами.
* * *
Самотні гуляють дорогами,
рідко ходять мостами,
їх шлях не вибілює сонце,
їх стежка
– корчі з валунами.
Їм стінами стануть вулиці,
висотки зі скла з кабінетами,
під серцем в них вітер тулиться,
і шафи з чужими скелетами.
Самотні говорять мало,
але дихають
– вільно,
не граються словами,
не носять хрести на тілі.
У самотніх хребти
– вперті!
тримають щити
вцілілі.
Їм небо тримати треба
і жорнами
зорі
терти.
* * *
Алгоритм щастя –
простий:
спрощуй рівняння,
як в школі –
спрощуй ікси,
речення,
чиєсь значення,
спрощуй смисли,
натяки, фантазії,
незавершені
побачення.
Спрощуй формули,
секрети краси –
до однієї голої цифри
аби
у нашому кіно
лишалися легкі закінчення
і рубані
чорно-білі
титри.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
Прокоментуєте?
