Чим повіншуєш мене
в цей ранок Різдвяний?
Мороз на волоссі твоїм
співає так тонко,
зривається хмаркою з уст
біле ягнятко,
теленькає дзвоник його
перед нашим порогом.
Відчиняться двері –
ввійдуть три царі
до господи
і сядуть край столу,
край чистого білого поля,
і зійде під обрусом
яра пшениця,
і зійде
з престолу до столу
Свята наша баба Докія.
Що перший – Микола,
кладе калачі, аж по груди:
Мой, жінко, –
гукає до баби, –
чи ти мене видиш?
Та виджу тебе, чоловіче.
Бодай аби нарік
не виділа вже,
не побачила
за калачами.
Що другий – то Юрій,
Юрась —
тонкий, наче свічка
з веселого воску життя,
з пахучої перги,
сміється –
згорає…
і з вій,
мов з кульбаб кучерявих,
метеликів двох –
махаонів шовкових зганяє.
Що третій – Остап,
коло нього коник
з вербини,
копитами креше –
чує далеку дорогу…
Хлопчина здіймає з чола
самоцвітну корону –
мрії незбутній вінець –
і мені простягає…
Джерело: slovoprosvity.org
Прокоментуєте?
