Помер Дмитро Павличко.
Великий поет, великий державний діяч, великий українець, який стояв біля витоків української незалежності.
Помер будівничий української цивілізації, пристрасний і відданий син України, доля якого невіддільна від долі народу, що спізнав страждання окупацій – німецької та російської – пережив злети визвольної боротьби, заборони і приниження, гіркі моральні компроміси й сподівання шістдесятників – і дочекався вибуху свободи: 24 серпня 1991 року – зоряний час Павличка та його однодумців, час відродження української держави.
Дмитро Васильович Павличко – невтомний трудівник, енциклопедист, справжня Академія української літератури в одній особі. Бо літературу нашу неможливо уявити сьогодні без його поезій, блискучих перекладів світової класики, літературознавчих студій та спогадів, в яких увіковічнена ціла епоха, її нещастя і радощі.
Звістка про смерть Дмитра Павличка, з яким дружили шістдесят років, принесла невимовний біль: так іде під воду Атлантида, так минає ціла епоха. Лише пам’ять і віра здатні подолати темряву цього часу смертей – старих людей в тилу і молодих – на передовій.
Ніколи не забуду наші спільні з Дмитром Васильовичем поїздки по Україні та в Польщі в часи “Солідарності”. Пам’ятатиму, як співали разом його безсмертну пісню ” Два кольори”, як сперечалися , як створювали суспільний рух “Україна в НАТО», як брали участь у круглому столі з політичним трупом Януковичем, як вірили в перемогу над віковічним ворогом України – росією.
Дмитро Павличко помер посеред битви, не дочекавшись нашої невблаганної перемоги, але віддавши їй всю силу свого таланту.
Слава Дмитру Павличку – Герою України. Царство йому Небесне, встелене українськими зорями.
Юрій Щербак
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
