Тетяна Юзьв’як: «Вони повертаються іншими…»

0
434

вони повертаються іншими
із порцеляновим відчаєм і міхом просіяних спогадів
шукають якигось поручнів щоб спертись і жити у світі
де кожен звикає до втрат
де тихо падає дощ
і голосно спить чужий сад
вони наче втомлені птахи сідають на гілку любові
тримають одвірки загублених днів
такі віковічно величні й водночас маленькі як діти
сідають під деревом туги й життя
вони повертають на хвильку щоб знову тримати фронт
залишивши кілька тепленечких речень рушають вперед
і всі наші
поспіх дорога додому осінні гриби й намальований ліс
їм наче далекий маятник грому чи хрестик в кишені чи солод облич
вони повертаються тими хто знає велику ціну наших зранених доль
і верес навпомацки пісню співає
і Бог пише кожному слово і роль
війна не лікує
війна розсортовує всіх як ніхто
собака народжує цуциків білих
рудого кота і порожнє вікно
вони повертають відважні в мовчанні
в щетині сотні доріг і ночей
дощ тихо змиває загоєні рани
і вчить пізнавати людей
тримай їх Всевишній своїми руками
керує кожним кроком і словом чеснот
коли їм надважко
і тлумляться гради
ставай разом з ними до війська висот
дай сили й прозріння
незламности духу
військові — то десь у душі й молитвах
вертай їх живими
бо війни — розруха
а воїни — світло на твоїх рукавах

facebook.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я