Одкровення у дні оборони Києва
(7-20.03.2022)
Та не однаково мені,
Що Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять!
Ох, не однаково мені…
(Т.Шевченко,17.04-19.05 1947)
Пролог
- Молитва «Отче наш…» – у множині!
У дні війни ясніше це мені:
«Прости провини НАШІ – як і МИ..»
Ісус Христос виводить із пітьми,
За світ, за весь народ – Він Хрест поніс,
Щоб стали люди Божими дітьми.
- Сказав Шухевич, провідник незламний,
Тримається УПА якою силою:
«Ми не тому воюєм з ворогами –
Ненавидимо тих, хто перед нами,
Тому що любим тих, хто в нас за спиною».
- Не вірмо, люди, правильним словам,
Що справою не сповнюються гідною.
Пророк Єзекіїль так записав:
«Вертаються дороги ваші – вам» (Єз.7:27, 33:20).
Орда – в ЗАЕС, Чорнобиль – враг забрав…
Ми винні теж – не дбали всі сповна
Про Боже Небо в нас над Україною.
- Ім’я твоє болить мені… не вимовлю.
Як інші – ти не розумів невже,
Що будуть битви з силою нерівною?
Що вдарить ворог підлості ножем?
Ракети – наше небо ріжуть вже.
Болить мені! Ім’я твоє не вимовлю.
- «Не думав-не гадав»? Не доробив,
Керуючи два роки з половиною…
Ти Армію геть на узбіччя звів,
Стандарти НАТО ввести не велів,
Протиракетний розвиток спинив:
Ти – небо не закрив над Україною.
- Враг Маріуполь знищує ущент,
Смертями світ жахає безневинними.
Бач, розвідці не вірив президент,
Військовий не посилив контингент.
Ворожі танки крізь кордони ринули
Повз хлопців тих, що першими загинули.
(Озброїть їх не встигли «джевелінами»…)
- О, скільки втрат, які лягли сини…
Сліпець, що оборону не зміцнив,
Риторикою забавлявся мирною,
Не готував державу до війни,
ЄС ганьбить: «Закрийте небо – ви!»…
Нема у нього імені. Не вимовлю.
- Знайшлися винні, українці, пробі!
Та все ж давайте разом пригадаємо:
Чи дорікав колись і хтось Європі,
Прем’єр чи хоч один звичайний хлопець,
Що небо не закрила над Ізраїлем?!!
А там ідуть бої постійно, знаємо.
- Таж друзям дорікають у погорді
Перевертні, «іванушки безродні»,
Такі собі «душевні москалі»,
Що ладу рідній не дають землі.
- Прощати – можна, та потрібна Правда.
Як любите – любіть, а треба знати,
Чому і як не повторити втрати.
Рулетка смерті – брати тих до влади,
За ким ні справ, ні знань– лиш буфонади.
- Законом Божим Всесвіт сотворивсь –
Єднання Ієрархій тут в основі.
По силі, по достоїнству й Любові
Не стежка рівна – сходи йдуть увись.
- Народе, у зміїну з Богом рівність
Ще віриш ти – в пізнання добро-зла.
З тобою я в скорботі каюсь нині:
Переконать, спинити не змогла.
- «Бідняк, свій хлопець» – хтось за це обрав.
Звабливий і в політиці стриптиз!
Слуги простого робою прикривсь.
Таких собі в надії вподобав:
Маєтна рівність, ніби-комунізм.
- Зрівнялівки ми не зреклись і нині,
Мовляв, маєтки, гроші – гріх людині.
Червоний Змій Гордині в душі вліз,
Для всіх він рівний – як не подивись.
За всіх найнижчий – поклонись, пригнись.
- Не збудував нічого, не відкрив,
Себе реальним ділом не журив,
Гордині Змій, той Рівності Удав,
Неначе і багатства не надбав…
Тіла і душі вдосталь пожирав.
- Терорний більшовизм – «немов-добром»
Насильно звів Союзний Вавилон,
Який розбився на десятки мов.
Москва його возвести хоче знов.
Спустів той перший. Бог пустошить нині
Рос-одномовний Вавилон Гордині.
- Старі омани знову розрослись –
Та ж схильність у нового покоління:
Зрівнялівка – Зміїна Рівність – вниз.
Ану ж у власну душу придивись:
Де заздрості не вирвано коріння?
- До пекла шлях рівняє сатана,
Гордині траса рівна і швидка.
І йдуть за ним – і точиться війна,
І Діти Світла – зброю у руках
Беруть у бій – та Істину в думках.
- Під вибухи й сирени в час облоги,
Німіючи від холоду й тривоги,
Коли в пожарах смерть заходить в Київ
І серцю чути-бачити нестерпно,
Я згадую: «В нас є Печерське Небо!
У Лаврі преподобні і святії».
- Отці Печерські, в чудах доброчинні,
В Русі сіяли, в давній Україні.
А з ними Діва-Мати з Божим Сином…
Важкі ідуть бої, додайте сил нам!!!
Ми ворога перемогти повинні.
- Ти від святих училась, Україно,
Щоб люди із Творцем жили дитинно.
І є при Лаврі церква Воскресіння,
Де схимниця несла Єкатерина
Пророче Слово – ближнім на спасіння:
«В Любові з Богом – суть Життя безцінна!»
Слово Перше
- За наше жито – тож-то бито нас,
Що нацією наш народ назвавсь,
І в нас держава сміє бути вільною, –
Москва улізла в Крим і наш Донбас,
Та й стала розростатися пухлиною.
Рашистські орди сунуть Україною.
- Від Правди – як від Бога – відійти
Загиблі наші не велять Герої.
Братове, сестри, час прийшов біди,
Всіх поколінь борги – вже нам нести,
Ще й ділимо свою вину із тим,
Хто зупинив програми всіх озброєнь.
- Тепер Європі гордо заявив:
«Над нами небо – нам закрийте ви».
Між ЄС і нами – кинув «зуб дракона».
Із хворої своєї голови
Чом на здорову всю вину звалив?
Та ж нам потрібна поміч закордонна.
- Хто й далі вірить вивертам отим,
Тією ж заплямуються провиною.
Скількох сміливих з Армії звільнив,
І вагнерівців Лукашенку злив,
Програму «Купол» раптом зупинив,
Хто небо не закрив над Україною…
- Куди ж нам вихід вказує в біді?
Новітню зброю взяти де тоді?
«Згадаємо Європі, не пробачимо!?»
На наших друзів класти звинувачення?
Чи може то промашки невеликі,
Забудуть їх наївні недоріки?
- Ми справимось народом всім самі
З війною, ворогами і тривогами,
Та більше шкодить Армії – не смій,
Європі покажи доробок свій,
Займайся знов смартфонами й дорогами.
- Позичив очі в песика Сірка,
Щоб до народу не іти з повинною?
Пощо Європу кпити спідтишка?
На себе глянь, бо правда ось яка:
Ти – небо не закрив над Україною.
- Не всі в нас «мовчки чухали лоби»,
Писали ж і виходили з протестами.
Та більша влада, то й вина, в тобі,
Дарма казав: всі будьте президентами,
Ти – в ЗеСеУ скорочення робив,
Ти – наше небо не закрив ракетами.
- Прийшли в Донбас тому вже 8 літ
Пономарьов і Гіркін – диверсанти.
Цей тероризм московський знає світ –
Війни початок з підлості і зради.
- ОРДЛО у нас – брехні й насильства плід.
А Кремль облудно взявся «рятувати»
Ту еЛеНеР-ну й ДееНеР-ну «вату»,
І вдерлись рос-фашисти в мирний світ.
- Без Правди – буде знов Союз зі злом.
Віч-на-віч ми зійшлися з ворогами.
Щоб інше не з’явилося ОРДЛО,
Не тільки збройні треба нам програми,
А в розвитку культури різних мов
(Вкраїнській, грецькій – в різних, без умов)
Історії духовні панорами.
- Коли й затихне люта ця війна,
Не даймо, щоби хтось казав за нас
І діяв так, неначе провокатор
(Вслід за Москвою!), що не треба НАТО.
Зрікаймося не НАТО, а того,
Хто в наше небо шле страшний вогонь.
- Впустила ягідки несамохіть…
Згадала вбитих – плачу над калиною…
Десь кров червона струменить в цю мить,
Не в силі швидко ворога спинить –
Гримлять бої повсюди Україною.
- Де бій проводять українські СУ
З чужими літаками й бетеерами,
Як зброю – слово Істини несу.
Без Правди – Україну хоч повернемо,
Та втратимо її прекрасну суть.
- На Божий Суд того передаєм,
Хто вище всіх себе несе без сорому.
А свідки – ті, хто засвітився зорями,
Життя у жертву віддали своє.
І кожен день війни їх додає…
- До тих, що в Другій Світовій війні
Дідів, батьків, що билися з фашистами!!!
Аж раптом ВПЕРШЕ чую: «…із нацистами».
Здригнулася: «Хто пам’ять рве мені?»
Не просто був з нацизмом світ в борні.
Підгрунтя партій – нац-соціалізм,
Але війну держав – веде фашизм.
- В день звільнення – все ж від фашистів! – Києва,
В історії понять підміну виявив
ОПе очільник; де-нацифікацію
Почав: змішав «фашизм» з поняттям «нація».
- Вкраїни рос-фашизм почав «санацію»!
Національне нам в «нацизм» возвів,
Злочинним – наш народ оголосив.
От маємо війну – та й маєм рацію…
- Прихильники нацпартії – нацисти,
Терор, насильство – всіх держав фашисти.
Не з партією воювали ми, –
З німецькою фашистською державою.
Нацизм десь досі схитує уми,
А битвами воєнними кривавими
Фашизм німецький – ми перемогли.
Російський – переможем теж зі славою.
- В дні оборони Києва нової
Пригадуються і давніші біди.
Як оточили град цей печеніги…
Князь Святослав… Сірко… хоробрі вої,
Надбали слави у землі чужої,
Але ж не дбали про столицю рідну,
Блукали їхні й черепи по світу.
Та є у нас і праведні герої,
Нам світить мужність у словах Теліги:
«Я з Києва удруге не поїду!!!»
- Ніс Київ Правду і свободу гідну,
«Закону й Благодаті» Божі здвиги,
Завіти – Битія народу Книги:
Слов’ян наріжний камінь – Україну.
Повторюю собі слова Теліги:
«Я з Києва удруге не поїду…»
Священне наше Небо не покину!
Слово Друге
- Москаль приготувався і напав
Всією люттю деспота звіриною.
«О ні, війни не буде!» – ти ж казав,
І захист на землі не готував,
І небо не закрив над Україною.
- Засліплений, куди ведеш сліпих?
Та вже в боях кривавих прозріваємо.
Солодких обіцяльників таких
Нарешті із довіри відторгаємо.
- Усі здобутки тих привладних днів
Громадою досвідчуються пильною.
Як держзапас зерна не закупив,
Бібліотеку в ящики закрив
(Для танців гарна зала стала вільною?..).
- Столітню Злуку – «офісом накрив»
Та власну «єдність» нам проголосив.
В облозі тільки зрозуміли згодом:
Це ж денацифікацію провів
(Так, як агресор вимагати смів),
Щоб стали без минулого народом,
Який з «Кварталом…», наче скот, злучив.
- Ні, каїном тебе я не назву,
Нікого сам не брався убивати.
Та є ще дух іуди – ближніх зрада.
Чом запевняв: «Не будуть нападати!»
Не дбав про те, чим спинимо Москву?
- Нас видав тим, що підійшли з мечем, –
Лже-єдністю Вкраїну цілував ти.
Не взявся – оборону готувати,
А Київ покидали дипломати…
Які вам треба докази іще?
- Вже й розвідка дала сигнал тривоги!
До вторгнення іще, колаборантом
Ти підіграв ділами окупантам.
Як важко нам даються перемоги…
- Під грім оркестрів був нам «хід конем»:
Новенька Єдність – в лютому призначена.
«Майдан – відставте, Злука – теж мине.
В історії не треба нам сумне.
Голодомор, Гулаг втрачають значення».
Спочатку тим переконай мене!
- Нас Бог єднає! Є Кобзар у нас!
Неправедною лютою годиною
Нам задає війна страшних ураз.
Так сталося, як був прорік Тарас:
Приспали і в огні збудили враз
Лукаві ті, що граються Вкраїною.
- Вручати владу можна й молодим,
Та тільки не безпечним Голохвастовим,
Що потім дорікають саме тим,
Хто закликав до битви готуватися.
- Не там старався, бачиш, то зійди
Із п’єдесталу, просто будь людиною.
Є в нас чимало гідних молодих,
Що здатні мудро правити країною.
- Нових обранців знаємо таких,
Нема й не буде паніки і відчаю.
Нагрянуть зміни – ми приймемо їх,
Отця Любов’ю з’єднані одвічною.
- До Божих дій – довіру маймо ревну,
Багаті й бідні – разом нам іти.
Фінляндію барону Маннергейму
Вдалось від більшовизму вберегти.
Шанує світ англійську королеву…
Згадаймо намальовану емблему
Про Божу рівність – у Сковороди:
Фонтан один, а в душі ми беремо –
Як в різний посуд – більш чи менш води.
- Суспільний лад, де в злуці «верх» і «низ»,
В Європі в демократіях розвивсь,
Є монархічний парламентаризм,
В державах різних – «свій» соціалізм.
До нього люди просяться в безвіз –
Не в «еСеСеСеР»-ний прото-комунізм.
- Бо справедливість – давній наш девіз,
Хто що надбав – з громадою ділись.
Щоб воз’єднать Закон Людський і Божий,
За це боротись треба в серці кожнім.
Живуть Законом Божим на землі
В трудах звичайні люди й королі.
Обов’язки всім різні, та у Бозі
Єднання в милосерді й допомозі.
- Йде бій із духом зла; кріпись, душе.
Та й наяву війна гримить уже.
В жорстокості і зрадах проявивсь
Оманливо-лукавий сатанізм.
Гібридна, бо підвійна, ця війна,
Із плоттю й духом йде з людьми вона.
Глибинна є причина у війни –
Гординя проти Бога сатани.
- Їй в унісон – Адамові сини:
«Нам зло-добро – дали. Не винні ми…»
Пізнали доста плід цей руйнівний?
«Ми – не боги, боги – не ми!» – пишіть
На класних дошках всіх нових століть,
Найперше – з 21-го почніть.
В довірі серце до Отця схиліть.
- Знак зцілення – дитинне каяття –
Вертає у Любов – у Рай Життя.
Як діти будьте в помислах благих,
Сказав Христос, бо Царство – для таких.
- Довірливі і до Отця відкриті
Дитячі душі є в дорослих, в літніх…
Лише в дитинстві легко у людині
Змінити можна нахили негідні.
Це дослідив Амосов, знаний лікар,
«Природа человека» – в книзі виклав.
- Йому комп’ютер так порахував:
При всіх злочинних нахилах землян –
Могли планету знищити дотла
В ХХ столітті! Й рік назвав.
Це справжнє чудо, що вона існує,
Отець Своїх Дітей прохання чує…
- Так, жалюгідне явище – людина,
Що відступила від Живого Бога.
Лишивсь їй путь погибелі єдиний.
Знаряддям стала сатани самого.
Такій страшна – ДУХОВНА Україна,
Не терпить ВОЛЮ – бо душа н е в і л ь н а,
Підпала духам тим, що суть зміїна.
Слово Третє
- Розрізнених у вірах і Церквах,
Бог робить нас великою родиною.
І відійде нездалий вертопрах,
Що по-козацьки зветься по ділах:
«Хто-Небо-не-закрив-над-Україною».
- Немов у казці: «Голий наш король!!!» –
Кричить у світ моя душа дитиною.
Кравців захланних уподобав роль,
Купляти полюбляв аерозоль,
Довіреною нехтував країною…
- На жаль, чим неймовірніша брехня,
Тим легше вірять їй в громаді кожній.
Не тим, що ШОУ хтось для нас вчиняв
І зараз гасла роздає порожні,–
Козацьким духом ми непереможні!
- Підміна історичних всіх понять,
Гротескна персональна профанація,
Немовбито смішна містифікація,
Москві назустріч, денацифікація –
Це дух «Кварталу-95».
Він швидко вміє мову поміняти,
Вкраїнською – вкраїнське зневажати.
- А козаки в непам’яті хай сплять…
Про них співати – здавна марна праця.
Ані прибутку, ні гучних овацій.
«Парашу, радость нашу», модні танці
Пресує «Квартал-95»…
- Такі діла природні, позаяк
В крові відсутній ген відповідальності.
А скільки воїв полягли в боях
Найперше від чиєїсь бездіяльності.
- Аж на три дні в години вкрай тривожні,
Як ворог до кордонів підійшов,
Затримали озброєння в таможні.
Тепер – нестача… В Маріуполь знов
Прохає зброю передать «Азов».
- Десь в «офісі», у «фірмі», президент
Вже закриває лощеною спиною
Героїв наших. Та прийде момент –
Поникне за Святою Україною.
Стражденний Маріуполь (Град Марії…)
Не укріпив належно наперед!!! –
Ще й цим про себе міфи в прах розвіяв.
- Ох, славу ж розпустили недолугу,
Що буцімто є князь-Хреститель Другий,
Що похвалявсь: «Я Русь перехрещу,
По клавішах як знов протупочу!».
Та стихнув, наче крапельки дощу,
Бо в Києві гримлять війни потуги.
- Хоч наміри не вилив на папір,
В Кремлі був ладний на коліна стати,
Так сам казав; не віриш – перевір.
Гадав ганебний випросити мир
(Пітона – жертв своїх не пожирати?
Хистка душа – це ж суть колаборанта).
- Мені супроти, ніби немовлята
Кричать у сповиточку… Тим безвинні,
Що до кінця не встигли суть пізнати.
Обман, підстави – це ж як ніж у спині,
Його пошвидше вийняти повинні.
Це – саме час, це вкрай потрібно нині!
Війна все освітила в Україні,
Не я вас кличу – кличе Божа правда.
- Нам видно скіпки у чужих очах,
Колоди зняти у своїх – не здатні.
Європі дорікати по ділах –
Це ж АЙСБЕРГА верхівка, сестри-браття.
Полегшення приємно відчувати,
Складаючи претензії, бравади.
- Там вчасно революцій гвалт спинили,
Вони церкви й маєтки не палили.
Фашистською чумою відхворіли…
Багато партій, страйки, профспілки –
Ми ж тільки стали на шляхи такі.
- Європа ще вагається? Авжеж!
Щоб не занесли їй свою прострацію –
«Врагов народа», колективізацію,
Голодомори, табори, АЕС…
Лід недовіри вже, звичайно, скрес,
Майдани гідність відновили, все ж
Не всі із нас достойні слова «нація».
- Батьки мовчали наші, як могили,
Бо мали зашморг КДБ на шиї.
Совєтов тиранію допустили.
Щоб вижити, дітей мовчати вчили.
Я в сімдесятих це пройшла роках…
Тих, хто протестував, здолавши страх,
Терзали у Мордовських таборах.
- Мене збудив Чорнобиль назавжди.
Явилась Божа Матінка Марія
І показала у руїнах Київ…
І в покаянні подала надію!
Тож знаю по собі – у час біди
Прозріти можуть люди і в Росії,
Там голос правди чути не один.
- …Лиш Мати Божа каятись навчить
Тих, хто в обманах, в боязні мовчить.
Христос відкриє душам Правди чин.
Як я прозріла – милістю Марії,
Такі дива можливі і в Росії.
- А фарисеї заперечать чудо,
В них виправдання митарям не буде,
Бо покаяння в них самих не чути.
Ми ж разом не змогли УСЕ ЗРОБИТИ,
І України, і Росії діти –
Неправді повний спротив учинити,
Щоб цю війну у світ не допустити!
- Є притча, перевірена віками.
«Хто без гріха, хай кине в неї камінь!» –
Сказав про жінку-блудницю Месія.
Не вбили… «Йди і більше не гріши!»
Цей присуд Божий має і Росія –
Лише в Законі Божім далі жить.
- Так, за Христом, на смерть не осуджу,
Сама в смиренні, в каятті ходжу,
Кажу про мною звідану дорогу:
Як для Добра потрібно бути з Богом.
Прошу й для українців Божі ласки –
Любити слово-діло, а не маски.
Щоб згидили підступну «кривдо-правду»,
В словах лукавих впізнавали зраду.
- Сверстюк, Руденко, Горбаль, Маринович … –
Скріпляли віри нашої основи.
Владика Афанасій сплячих будить,
По Інтернету чути звідусюди:
Надія Дичка це говорить мужньо,
Мов посестра, Оксаночка Калужна,
Галина Корнієнко, духом дружня…
Про покаяння мовлять різні люди,
То значить – в Україні Правда буде.
Епілог
- У множині – молитва «Отче НАШ…»!
За всіх кажу – повторюю нераз,
Молю Творця з надією і вірою:
НАМ силу Правди дай на повсякчас.
…І хай Твоєї Волі буде Глас,
Твоє Ім’я святиться Україною!!!.
Без Правди – і добра не буде в НАС.
- Війни «вершини АЙСБЕРГА» страшні,
Та небезпечний більше – лід на дні.
Всім громадянам стати має звично
Сприймати світ – духовно-історично:
Не на поверхні Правда – вглибині!
У сув’язі подій минулих днів.
- Щоб не зазнати давньої ганьби,
Долати зло в духовній боротьбі,
Гріхи століть не повторити нині,
І ті, які продовжуєм робить, –
У власних душах і в своїй країні
Лукавих відторгати ми повинні.
- Син Божий, Той, що смертю смерть зборов,
(А поруч з Ним – Оранта, Божа Мати…)
В Святій Софії Духом причащати
Призвали тих, що хочуть прозрівати, –
Облудним не довіритися знов.
- Глухий почув – бо скрізь побачив кров!..
І світ почав по Божому сприймати,
І страх у серці до кінця долати.
Як в Істині важливо всім стояти –
Саможертовна вчить Свята Любов.
- Віч-на-віч у війні відкрився враг:
Кремлівської «звєзди» на ньому знак.
Русь Київську прибрав до рук «за так».
Військова доблесть, славна булава,
А чи була твереза голова:
В Московськім царстві вольності й права
Богдан задумав зберегти? Овва!
- Угоди Переяславської сказ:
Козацтву в обмін – «пыточный приказ».
Через незгоди й непрощенства гріх –
Змогли царята загнуздати їх.
Де підкупи, де обіцянок міх –
Та й звоювали так себе самі.
- Ганьбу й майбутню виплакав Тарас,
Ще нерожденним передав наказ,
Щоб кров’ю злою вражою скропив
Народ свободу, вихлюпнувши гнів.
Це сталося тепер – за наших днів,
Дніпро у море кров поніс врагів…
Облудно вже не відбере Москва
У Києва і вольності й права.
- Під Сонцем Правди видно до глибин
Тисячолітні АЙСБЕРГИ історії.
Ми винні як народ – не хтось один,
За ті шляхи, що різним злом спотворені.
Сто літ тому – і зараз той же чин.
Зміїна рівність не бажала війська –
І знищена держава Українська.
- …Кривава більшовицька демократія
Вже слала ультиматуми з Москви,
А в Києві, учені й літератори
В Центральній Раді – розпустили армію,
З тим принципом – і УНР звели…
За Київ – вийшли юнаки і діти
Під Крутами полки Кремля спинити.
- У Винниченка є звання в історії:
Диявол-Мефістофель Директорії.
Пообіцяв їй владу і «дива»,
Що проти них не виступить Москва.
(Всі ж – ліві, демократи, всі з народу,
Йдуть проти панства – з Леніном у згоду!..)
Прозаїки славетні й сценаристи
У крісла влади спробували сісти…
- Як Маннергейм, у нас був Скоропадський,
По роду – гетьман, генерал теж царський.
Фронт антибільшовицький став збирати,
Та зраджений своїми – зрікся влади.
Фінляндці Маннергейма вшанували –
Державу незалежну збудували.
Ми ж гетьмана брехнею сплямували
І далі ще замовчувати ладні.
- Відступники від Божих Заповітів,
Вкраїну віддали під «власть Совітів»
На покивання і ганьбу у світі.
Створить міцну державу не змогли,
Зміїна рівність у народ несли,
Про них в Європі балачки пішли:
«Більшовики ще більші, ніж в Москві…»
- «Ви станете богами», – Змій сказав,
Як «зло-добро» спожити умовляв.
Пізнання це – людині суща смерть,
Насильна руйнування круговерть.
Отак війну із людством розпочав
Всесвітній кровожерливий Удав.
Тепер його столиця – у Кремлі,
У душах, що неправду прийняли…
- Віддавна Україна – не Росія.
Наш Київ Божим Світлом багатіє,
Тут Злука з Небом – Правда і краса,
Одвічний Київ – місто-храм і сад.
Неповна правда – мертва це вода,
Що тільки зводить, скріплює тіла.
Затим живою треба окропити,
Щоб душі словом Божим оживити.
- В «Архітектурі Всесвіту» Руденко
У формулах довів Буття Творця.
Тож віра в Бога – науковим брендом
В основу знань нехай кладеться ревно,
Не лиш цвіте Любов’ю у серцях.
Господнє Світло – світу серцевина,
В душі і в тілі – ним живе людина.
Про це мовчить наука гордовинна!
- А вибори релігій – особисте,
В пошані й християни, і буддисти,
І мусульмани – й інші, що по змісту
Єдиного Творця шанують чисто.
І кожен хай себе явить в ділах,
І скіпки не ганьбить в чужих очах.
«Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі.
А більше на землі нікому
Не поклонітесь». – Чути з грому
Слова Шевченка в «Кобзарі».
- Слова і дія, Сонце – й синь Небес:
Цвіте наш прапор єдністю правдивою.
Енергій фотосинтез – наш прогрес,
І поміч Божа – чудо із чудес,
Що Небеса хранить над Україною.
- Моя найменша лепта – мова ця.
Смиренним тим, що каються в серцях,
Я те кажу, що говорить повинна,
Що Бог словами Істини відкрив нам:
- «Писать історію нову
Почніть із правди й покаяння,
І всім відкриється чому
І як пройдуть земні страждання».
- Про суд людський сказав Месія:
«Хто «цих малих» манити смів,
Обманці з жорнами на шиї
Хай в море кинуться самі!»
(Євангеліє від Марка 9:42)
Хоч на годиночку із раю
На землю зболену спочить
Святая правда прилетить!..
Пророка беручи Ісаю
У свідки радості новій
І ненароджені, й живі
З Тарасом час благий чекають.
(Ісаія. Гл. 35. Т. Шевченко. 25.03.1859).
Coda: «Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо Сонце стане
І осквернену землю спалить». –
Тарас огненно говорив
І до простих, і до царів.
Вслухаються старі й малі…
«Хай мир настане на землі», –
Шепочуть скорбними вустами.
А мир згорає ще у злі,
Йде в нас війна із москалями.
7-21.03.2022
Фото — В. Коскін