ти сказала хай щастить тобі
ти сказала хай бог береже тебе сину
повертайся ми завжди тобі раді
накрапав дощ рясніли черешні в зеленому листі
я не знаю скільки минуло років
я не лічив їх багато чи мало
одні пробігали швидко інші тривали повільно
черешні давно достигли
і листя зжовкло й опало
сьогодні я повернувся
ти сказала що чекатимеш скільки треба
ти казала ви з батьком разом чекатимете і щоб я не журився
ти казала за нас не переживай головне щоб тобі було добре сину
я не сумнівався що так і буде
буде сходити сонце стоятимуть тихі світанки
завʼязуватимуться черешні в зеленому листі
я зайшов до оселі
взяв рушник і нахиляючись вмитися раптом
побачив у дзеркалі
з якого на мене
колись дивився юнак з темним пушком над губою
якого я памʼятаю я його памʼятаю як нині
я побачив
втомленого немолодого чоловіка
я побачив його тут уперше
коли ми мешкали втрьох ти батько і я
його не було я не знав нічого про нього
не знав що одного разу
зустріну його тут
він залишиться мовив він
в цій оселі
що колись була нашою
твоєю батьковою моєю
між моїми книжками він натрапив
на кілька сірникових коробок
які я колекціонував
він вивчав їх довго й здивовано крутив на всі боки
аби повагавшись урешті викинути в смітник
а потім вирушив у місто
в якому я знав кожний закапелок кожну вулицю
в якому росли уздовж тротуарів катальпи
а біля будинку завʼязувались у кроні ягоди
в якому сходило сонце стояли тихі світанки
а як сутеніло спалахували ліхтарі
я вглядався в зустрічні лиця
та нікого не впізнавав нікого знайомого
де та дівчина питав я себе
з якою я цілувався
я так хотів би зустрітися з нею ще раз
я пішов на те місце
там обіймались юнак і юнка
такі самі як колись та дівчина і я
і так само як ми цілувалися
зненацька спурхнули горобці звихрились хмаркою в небо
наче курява
ми тебе любимо ти сказала мамо
батько постійно питає про тебе
чи не було від тебе новин
той усміхнений несерйозний юнак який покинув оселю
коли накрапав дощ
коли червоніли черешні в зеленому листі
і сходило сонце серед ранкової тиші
подався в широкий світ
щоб більше не повернутись
замість нього у спорожнілі стіни
де практично нічого не змінилося
наче час зупинився коли безжурний юнак
покинув їх щоб вирушити у світ
ступив суворий зосереджений чоловік
посічений зморшками наче земля шляхами
з інеєм на неголених щоках
дарма що давно весна
tymofiy.havryliv
Прокоментуєте?
