У Німеччині в листопаді було відзначено Національний день пам’яті жертв війни та тиранії. У цей день люди вшановують пам’ять загиблих у обох світових війн, а також жертв актів війни та тиранії у всьому світі.
У Гайльбронні відбувся Пам’ятний захід, у якому взяли участь перші особи міста на чолі з мером Гаррі Мергелем. Цього дня відбулося кілька заходів, присвячених трагічним подіям, об’єднаних однією темою: День пам’яті біля меморіалу Ґафенмаркттурма; панахида на кладовищі, де поховані українські вояки 1939-1945 років; поминальна програма, присвячена 90-річчю Голодомору в Україні.
Біля меморіалу Ґафенмаркттурма зібралася керівники міста, громада, військові, люди різних національностей. Розділили біль утрат українці.
З короткими промовами до присутніх звернулися Гаррі Мергель, мер міста, і Йоган Зінгер – член правління німецької комісії з військових могил окружної асоціації Північного Вюртемберга. Вони не лише дали характеристику подіям у світі, а й напряму звинуватили росію у розв’язанні війни на території України, висловилися за військову допомогу суверенній державі. Говорили про Голодомор, який визнаний Німеччиною як геноцид українського народу.
Під час церемонії прозвучала Голландська поминальна молитва, чоловічий хор Гайльбронну виконав пісні «Мир на землі», «Тиша, тиша».
У покладанні вінків узяли участь перші особи міста.
Панахида, яку відправили на кладовищі Сонтгайм за загиблими у війнах і замореними голодом українцями отець Роман Врущак зі Штуттґарта та отець Андрій Устрицький із Добромиля, була по-особливому зворушливою.
Українці разом помолилися і вшанували пам’ять мільйонів українців, які померли внаслідок штучного голоду, спланованого і реалізованого сталінським режимом.
Особливої атмосфери вшануванню додав музичний супровід хору «Оберіг» під керівництвом диригентки Віти Романченко з міста Бад- Кройцнах та виконання духовних пісень під гітару отця Андрія Устрицького.
Українці палко молилися за перемогу Збройних Сил України над клятим московським ворогом.
Поминальну програму, присвячену 90-річчю Голодомору в Україні, від української громади розпочала Анастасія Козак.
Голодомор — це не питання минулого. Ми зараз є свідками геноциду, який відбувається на наших очах і очах усього людства в Україні під час нападу московитів на українську землю, коли йде знищення нашого народу. Потрібно покласти край геноцидним війнам, протистояти диктатору.
Пані Анастасія розповіла про Олену Лисенко, історика, яка здобувала матеріали в німецьких архівах і на їхній основі написала книжку, вона є членом Українського Науково-історичного інституту в Києві, про Тетяну Пастушенко, яка також є членом Українського Науково-історичного інституту в Києві – працює у справах «Депортованих українців третього. Райху під час 1939 – 1945 років.
Прозвучала розповідь про Оксану Іванчук, бабусю відомого оперного співака Сергія Іванчука, яка була засуджена на15 років таборів на Колимі за написаний вірш. Прочитала його у школі на перерві й уже на уроці її забрали і батька, а мати встигла втекти із сестрою у ліс. Зараз є кілька збірок поезій Оксани Іванчук.
Сучасна війна за українське існування нагадує боротьбу 1942-1952 р. ОУН УПА за соборну українську державу. Сьогодні продовжується боротьба за незалежну Україну.
Також читали на зустрічі вірші Оксани Іванчук, в’язня сталінських таборів,
– Голодомор – це безпрецедентне явище, в історії України від народження Христа такого ніколи не було. Це придумав Сталін і його кліка, які створили три штучних голодомори – 1921-1923 р., 1932-1933, 1946-1947р. Їхня мета – знищення українського народу. Зараз таку політику продовжує путін і його кліка, і тому людство повинне згуртуватися проти цього пігмея, – такими словами я розпочала свій виступ.
Присутні зацікавлено та емоційно сприйняти оповідання «Сухарик». Виступ закінчила словами: «Думаю, що ось за такими оповіданнями наші юнаки і дівчата будуть вивчати історію нашої країни і більше усвідомлювати ті страшні події, які несе собою росія, ярмо накинула на шию нашому народові, якого не можемо позбутися досі».
Хор «Оберіг» під керівництвом диригентки Віти Романченко — створений лише рік тому, а вже завоював симпатії глядачів, бо показує професійний рівень, виконував українські пісні та ще більше посилив сприйняття виступів присутніх, які звучали у залі.
Під духовний гімн України «Боже великий єдиний» у їхньому виконанні завершився насичений подіями День жалоби.
Продовжують зяяти болем війна та втрати наших захисників. Живемо думками про Перемогу.
Віра Марущак, письменниця, журналістка
Прокоментуєте?
