«Україна як улюблений мольберт Усевишнього». Кому потрібний Музей живопису Івана Марчука?

0
186

Українського художника Івана Марчука визнають генієм сучасності завдяки його унікальній художній техніці, що дозволяє передавати безмежність світу. Чим є процес творчості для самого митця? Чому мистецтво є зрозумілим усім людям, незалежно від того, де вони народилися і якою мовою розмовляють? Що дає митець народові, з якого він вийшов? Що отримає Київ зокрема й Україна в цілому, коли постане Музей Івана Марчука?

Про це пише radiosvoboda.org.

«Немає нічого складного, – лукаво посміхається у свої білі вуса Іван Марчук, – стоїш днями біля полотна і наносиш тисячі мазків, аж поки в картині не проявиться те, що ти бачиш всередині себе».

Іван Марчук
Іван Марчук

«Це тяжка праця. Каторжна. Я її не вибирав, вона мене вибрала. Але все промовляє до мене – намалюй мене».

Івана Марчук – винахідник оригінальної техніки, яку він назвав «пльонтанізмом» (від слова «пльонтати» – плести, переплітати, сплутувати). Художник наносить незліченну кількість мазків і ліній, які переплітаючись утворюють об’ємне зображення. Вдивляючись у нього – не бачиш меж, не бачиш початку і кінця, а бачиш нескінченну мінливість і взаємопроникність світу.

«Безкінечність». Іван Марчук
«Безкінечність». Іван Марчук

​«Біле полотно. На ньому ще нічого немає і водночас є все. Я розмовляю з картиною. Творчість – це діалог художника і картини».

Дитинство і пошук себе

Іван Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка на Тернопільщині. У нього було три сестри. Батько Марчука був відомим ткачем, проте родина жила бідно.

Іван Марчук згадує, що жага до малювання прийшла до нього досить рано, але у нього не було навіть олівця. Тому хлопчик малював паличкою на запилюженій дорозі, пальцем на замерзлій шибці, а потім почав сам виготовляти собі природні фарби з квітів і плодів. Він потайки брав у батька папери і малював на зворотному боці аркушів. Коли йому подарували альбом, то радості не було меж.

«Після 11 років навчання я почав шукати себе «з нуля».

Освіта

Іван Марчук закінчив семирічну школу у рідному селі та спробував вступити до Львівського училища прикладних мистецтв. Хлопець був самоуком у малюванні і не знав, як складати іспити. Тож коли при вступі треба було намалювати з натури склянку – він не справився з цим. Але наступного року Марчук уже успішно склав іспити і вступив на відділення декоративного розпису. Закінчивши училище, Марчук відслужив строкову службу в армії і пішов учитися до Львівського інституту прикладного мистецтва, подавши документи на факультет кераміки.

Пошук стилю

Паралельно з навчанням, щоб заробляти на життя, Іван Марчук малював оголошення та плакати, афіші для кінотеатру «Львів», а також підпрацьовував у закарпатських художньо-виробничих майстернях.

І навчання, і робота привели Марчука до усвідомлення, що «хоче малювати так, як хоче», і не хоче бути звичайним «совєтським художником». Шукаючи свій стиль, як каже сам Марчук, він згадав, «як мати пльонтала, вплітала стрічки у коси сестрам», як працював батько за ткацьким верстатом, і отримав «підказки від природи».

«Мене заворожували голі дерева», згадує Іван Марчук, і «я спробував перенести їх на полотно безліччю переплетених мазків, як переплітаються нитки».

Так, вроджене відчуття кольору, здатність «бачити» неповторність світу й унікальний стиль народили геніального художника.

«Голос моєї душі»

Перший цикл робіт «Голос моєї душі», за словами Івана Марчука, виник як «стовбур дерева», який обростав гілочками – «різними марчуками».

«​Таких «гілочок» налічується аж десять: десять періодів, десять різних стилів і технік, десять особистостей і художників ув одній людині», – так описує палітру своєї творчості Іван Марчук.

Зокрема, митець працює і з керамікою, винаходить техніку штучного зістарювання виробів. Наприкінці сімдесятих років Марчук отримує замовлення на виготовлення мозаїк для Київського інституту теоретичної фізики, також працює на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

У 1968 році художник уперше продав свою картину – за 30 карбованців. Ця сума дорівнювала місячній пенсії звичайного радянського пенсіонера. Купив картину тогочасний старший науковий співробітник Київського інституту епідеміології та інфекційних хвороб Юрій Щербак.

Минуть десятиліття, і картину «Золота ніч» Івана Марчука куплять на аукціоні за 96,8 тис. доларів.

«Золота ніч». Іван Марчук
«Золота ніч». Іван Марчук

«Чужий» для радянської системи

Марчук аж ніяк не вписувався у шаблони соціалістичного реалізму. І це була велика загроза для самобутнього художника.

Певний захист від КДБ спочатку Марчуку надавав Віталій Шелест – син тогочасного першого секретаря ЦК КПУ, із яким художник познайомився у 1968 році. Але як тільки Шелеста старшого зняли з посади, система взяла художника, як тоді казали, «в обробку».

«Вони мені не давали дихати».

Наступні 17 років свого життя Марчук прожив у постійному страху. Він добре знав, як радянська система нищила всіх – художників, поетів, драматургів, які не вписувалися у встановлені КПРС догми.

Іван Марчук був добре знайомий із тими, кого вже переслідували і піддавали репресіям. Художник пережив тяжку депресію. Єдине, чого він хотів у той час – це виїхати з СРСР.

«Я своєю творчістю руйнував той соцреалізм. І я знав, що за це буває. Вже із 75 року я мріяв, як з того пекла вирватися», – розповідає художник.

Виїхати Марчуку вдалося вже тоді, коли СРСР захитався – наприкінці 80-х.

В еміграції, живучи в Австралії, США та Канаді, Марчук багато і плідно творив. Але головною темою його картин залишалася Україна.

«Я посіяв на всіх континентах свої картини».

Живучи за кордоном, Марчук малював українські пейзажі, як він сам каже, «із серця».

«Україна – завжди в моїй душі і в голові. Все стоїть у мене перед очима. Живе, воно дихає і говорить до мене», – каже художник.

«Україна як улюблений мольберт Усевишнього».

Марчуку випало бачити на власні очі теракт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Побачене дуже вразило тонку душу художника, і через кілька днів Марчук повернувся в Україну.

Музей Івана Марчука

У 2004 році тодішній президент Віктор Ющенко анонсував відкриття музею Марчука на Андріївському узвозі.

Іван Марчук тоді був окрилений цією ідеєю, мріяв, що «зможе годувати Київ, як Ван Гог годує Амстердам».

Але тоді ідея не була реалізована. На Музей не знайшлося грошей.

Досі в Україні є єдиний маленький музей творчості Марчука у школі села, де він виріс. Там зберігається 20 картин, які художник подарував односельцям.

Також у Тернопільській області започаткували премію імені Марчука, яку вручають обдарованим учням художніх шкіл.

У травні 2021 року президент Володимир Зеленський разом із першою леді Оленою Зеленською відвідали виставку Марчука та привітали його з 85-річним ювілеєм. Під час цієї зустрічі Зеленський запропонував художнику приміщення під створення музею для його робіт.

«Радіо Свобода» запитало Івана Марчука, що він думає про Музей свого живопису, на який чекає ще з 2004 року.

«Цей музей потрібний не мені, він потрібний Україні. А більше нічого й казати не хочу», – коротко відповів художник.

Іван Марчук біля свого автопортрету
Іван Марчук біля свого автопортрету

Музеї, де зберігаються картини, скульптури та інші витвори мистецтва, є одними із найвідвідуваніших культурних установ світу. До 10 тисяч людей на день до початку пандемії коронавірусу приходили подивитися на унікальні колекції французького Лувру, італійського Ватикану, іспанського Прадо, російського Ермітажу і американського Метрополітен-музею.

Чи не кожне європейське місто, в якому жив і творив хтось із художників, обов’язково має його музей. Це додає культурної ваги і робить місто туристично привабливим.

Тому в розвинених країнах приділяють велику увагу музеям і галереям національних митців, зазначають фахівці, оскільки їхня всесвітня слава зміцнює позитивний імідж країни і вабить туристів.

Український художник Іван Марчук завдяки своїй унікальній техніці живопису та великому творчому доробку був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», входить до «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі, яка прийняла Івана Марчука до своїх лав та обрала почесним членом наукової ради академії.

На виставки-інсталяції картин Івана Марчука приходять тисячі людей.

Ірина Штогрін

Фото:facebook.com/Ivanmarchukartist (Social Media)

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я