В’ячеслав Малець. Відомі українські письменники навертаються до Бога!

0
315

Історіями їхнього навернення ділиться відомий український дитячий письменник В’ячеслав Малець.

Пишу лише про тих, кого знав особисто.

Валентин Корнієнко

З Валентином Корнієнком ми вчилися разом в університеті і жили в одній кімнаті в гуртожитку. І хоч він виріс у заможній письменницькій родині, але не ставився до нас, сільських хлопців, зверхньо і був товариським. Вечорами грав на баяні, а також читав нам Еклезіяста, часто повторюючи, певно, близькі йому рядки: «Марнота марнот — усе марнота… І немає нічого нового під сонцем!» Бо, попри зовнішнє благополуччя, Валентин уже, мабуть, зазнав і розчарувань…

Валентин Корнієнко

Дружили ми з ним і після закінчення університету. Та і професійні інтереси у нас були однакові: обоє працювали редакторами, а потім і самі стали письменниками.

Сімейне життя у Валентина спочатку було благополучним, але потім розладналося. І він переїхав із Києва до свого рідного міста, де доглядав хворих батьків і писав свій роман та перекладав англійських письменників. Час від часу приїздив у Київ провідати своїх дітей.

А коли батьки померли, я вмовляв його повернутися назавжди в сім’ю. І він уже й ніби згоджувався: «Ось підготую до друку батькові твори та спогади й повернуся».

Але раптом повідомив мені, що в нього виявили пухлину в легенях. Утім, лікарі обіцяють швидко вилікувати його з допомогою новітніх технологій. Та згодом Валентин подзвонив і з гіркотою сказав:

— Усі гроші викачали, а мені стає дедалі гірше…

Відчуваючи біль і безнадію в його голосі, я, як міг, намагався втішити його. Розповів, як лежав у реанімації після операції, і коли було дуже тяжко, то молився — і Господь посилав полегшення. Порадив і Валентину молитися. Тільки спочатку треба примиритися з Богом і попросити простити всі гріхи і ввійти в твоє серце.

— Чи готовий ти до цього?

— Я готовий! — мовив мій друг рішуче й одразу ж, не відриваючись від телефону, палко помолився. А я підтримав його молитву.

…Невдовзі Валентин відійшов у вічність. І хоч до своєї земної сім’ї він так і не встиг повернутись, та втішає те, що він устиг приєднатись до великої небесної Божої родини.

(Валентин Олексійович Корнієнко — український перекладач, член Національної спілки письменників України. Майже сорок років працював у київських видавництвах та часописах. Син українського драматурга Олекси Корнієнка. Вікіпедія)

***

Орест Сливинський

З Орестом Сливинським я потоваришував, коли ми разом працювали в газеті «Літературна Україна». Потім часто зустрічалися в Спілці письменників, де Орест був одним із її керівників.

Орест Сливинський

А ще більше ми здружилися, коли бували на богослужіннях у церкві, а потім разом поверталися додому й розмовляли про те, як багато втрачають письменники, що не пізнали Христа, а відтак, замість змальовувати високі почуття і чесноти, кинулися на догоду невибагливій публіці живописати й поетизувати всілякі людські пороки і бруд, ідеалізувати сатанинські темні сили й забобони.

Згодом Орест редагував книгу моєї дружини «Любов Христова» — про вчительку й поетку з Полтавщини Любу Ричко, яка, зазнавши тяжкого горя, навіть хотіла піти із життя, але Господь спас її від смерті, і вона, попри фізичні недуги, почала вірно й натхненно служити Йому й багатьом людям.

Сімейне життя в Ореста теж було складнуватим, деякий час вони з дружиною жили в різних містах. Але, ставши християнином, він повернувся до дружини, яка теж увірувала. На жаль, вона вже була тяжко хвора, й Орест переїхав із Києва до неї в Боярку й там самовіддано доглядав її до самої смерті. Хоч і сам уже на той час дуже хворів, і потім місцеві віряни також доглядали його й провели в останню земну дорогу…

(Орест Миколайович Сливинський — український письменник, літературознавець, критик і журналіст; член НСПУ, заслужений працівник культури України).

***

Борис Олійник

З відомим поетом Борисом Олійником я був знайомий також із студентських літ. Але почну з кінця.

Борис Олійник

Коли Борис помер, то на похороні очільник компартії сказав: «Він був комуністом і помер комуністом». Але якщо перша частина фрази була правдою, то друга — ні. Так, Олійник довгий час був переконаним комуністом, але помирав уже не ним. Та й перебуваючи в компартії й обіймаючи досить високі посади (був навіть помічником Горбачова й заступником голови ВР СРСР), він однак не втрачав людяності й домагався справедливості. Зокрема, доклав чимало зусиль для посмертної реабілітації репресованих українських письменників, для створення товариства «Меморіал» і Народного Руху України, за що йому добряче перепадало від компартійного керівництва.

Активно захищав він і живих письменників. Пам’ятаю, як після похорону нашого молодого колеги міліціонери влаштували провокацію й почали запихати письменників у «воронок». Присутній при цьому Борис і собі поліз у «воронок», хоч міліціонери й умовляли його вийти звідти. Та Борис усе одно поїхав у відділок і захистив потерпілих побратимів щонайменше від 15-добового арешту. За що потім поплатився своєю тодішньою посадою.

Допомагав він і багатьом молодим письменникам у творчому становленні, у поліпшенні побутових умов. Зокрема, допоміг і мені отримати квартиру, за що моя сім’я йому вельми вдячна.

А тепер — про те, ким же насправді помирав Борис Олійник. А відійшов він у вічність уже переконаним християнином!

Відчуваючи наближення смерті й потребу нарешті примиритися з Богом (як, до речі, і більшість людей на цій останній межі), Борис запросив до себе християнського пастора з братами, які благовістили йому про нашого Спасителя Ісуса Христа. І тоді Борис звів руки до неба й покаявся: «О Господи! Прости, що я все життя боровся з Тобою й марно шукав правди на інших дорогах, не розуміючи, що вона — лише в Тобі, Ісусе! Бо Ти — дорога і правда, й життя!».

Ось так Борис Олійник, колишній «ярий комуняка» в останні дні свого земного життя навернувся до Христа і вже спасенним полинув до небесних осель. Про це потім розповіли пастори Валерій Решетинський і Григорій Комендант.

(Борис Ілліч Олійник — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, у 1987—2017 роках голова Українського фонду культури. Герой України. Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України. Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР.)

Довідка 

В’ячеслав Малець, відомий український дитячий письменник, автор «Голубого автобуса», «Білини першого снігу», «Сновських мостів» та багатьох інших популярних книг для дітей та молоді.

В’ячеслав Малець

Член Національної спілки письменників України з 1969 р. і донині. Працював 1961–2003 у видавництві «Веселка», редакції газети «Літературна Україна», журналу «Барвінок», на Українському радіо. 

sobor.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я